Сторінка:Emile Zola. Tvory. Tom 2. Cherevo Paryzhu (1929).pdf/198

Ця сторінка вичитана

довгі, свіжі заглиблення, брижі, це легесеньке, як хмаринка, м'ясо, що спадало широкими зборами, мов підтикані спіднички танцюристок. Він говорив за тюль, за мережево, крізь яке просвічують клуби ставної жінки. Коли соняшний промінь, торкаючись величезних легенів, підперізував їх золотом, Кльод Лянтьє у своїм захваті був щасливіший, ніж, якби перед ним пройшла чарівна нагота грецьких богинь, або пишні парчеві вбрання вельможних дам середньовіччя.

Митець дуже заприязнився з молодою парою. Він любив гарних тварин. Він довго мріяв написати колосальну картину, де на полотні було б увічнено кохання Маржолена з Кадіною серед Нового Ринку, на тлі городини, морської риби та м'яса. Він посадив би їх на ліжко з харчів, щоб вони обнялись і заніміли в ідилічному поцілунку. Кльод убачав тут свій художній маніфест, позитивізм мистецтва, здійснення завдань найновішого малярства, суто-експериментального та матеріялістичного. Йому тут увижалася сатира на ідейне мистецтво, удар по старих школах. Проте, вже два роки він тільки починав нові й нові ескізи, не знайшовши відповідного тону. Він порвав п'ятнадцять малюнків. Кльод гнівався на себе і переніс на свої моделі щось подібне до безнадійного кохання, з яким він ставився до свого нездійсненного твору. Мало не щодня, зустрівши пополудні Кадіну з Маржоленом, що тинялися по Новім Ринку, митець і сам, заклавши руки в кешені, бродив із ними, глибоко зацікавлений вуличним життям.

Всі троє йшли, човгаючи ногами по пішоході, зайнявши його на всю широчінь, так, що люди мусіли сходити на брук, обминаючи їх. Вони втягали в себе паризькі запахи, позадиравши носи вгору. Кадіна й Маржолен із заплющеними очима могли пізнати кожен ріг, із спиртових випарів винарень, із теплої течії повітря коло кондиторських та пекарень, з нудкого солодкавого запаху овочевих рундуків. То бували довгі прогулянки. Трьом приятелям подобалось переходити через ротонду хлібного ринку, велику, важку кам'яну клітку, закладену купами білих лантухів із мукою; їм подобалося прислухатись до відлясків своїх кроків у тиші лункого скле-