щітки, з якою та гналася за нею по хаті, б'ючи куди попало. Ніколи старій не пощастило набити негідницю, що нахабно глузувала з бабусі. Кадіна казала, що вона не спала цілу ніч, «бо хотіла глянути, чи є в місяця роги». А щодо Маржолена, то коли з ним не було Кадіни, він тинявся цілими ночами, сидів із вартою, що пильнувала павільйони, спав на лантухах, на кошиках або просто десь у кутку. Нарешті вони обидва вже не виходили більше з Нового Ринку. Він зробився їхнім пташником, стайнею, колосальними яслами, де вони спали, кохались і жили на величезнім ліжку з м'яса, масла та городини.
Але в них збереглася велика приязнь до кошиків із пір'ям. Закохані поверталися туди ночами кохання. Пір'я не було посортоване. Тут лежало і велике чорне, індиче пір'я, і біле блискуче, гусяче, що лоскотало нічліжанам за вухами, як вони переверталися; там був і качиний пух, куди вони занурювалися, неначе у вату, і легенькі курячі пір'ячка, золотаві, семенасті, що здіймались у повітря від кожного подиху, мов мухи, що купаються в соняшнім світлі. Взимку молода пара спала також на багрянці фазанів, на сірім попелі жайворонків, на зозулястім шовку перепелиць, куріпок та дроздів. Це пір'я було ще живе, з теплим запахом. Воно приносило тріпотіння крил, тепло гнізда, лізло пустунам у вуста. Воно здавалося дітям широкою спиною якогось птаха, на яку вони лягали; той птах десь ніс їх, закоханих, у солодких обіймах. Уранці Маржолен відшукував Кадіну, що спускалась на дно кошика, наче була завалена снігом. Кадіна підводилася розпатлана, обтріпувалася, виходила з хмари пуху з розчухраним волоссям, де доконче стреміло пір'я з півнячого хвоста.
Молода пара знайшла собі ще інший притулок — у павільйоні гуртового продажу масла, яєць та сиру. Там щоранку наставляють цілі стіни порожніх кошиків. Вони обидва залазили туди, проробивши собі отвір у цій рухомій стіні, і прокопували собі там затишний куточок. Зробивши собі хатинку в купі кошиків, пустуни ставили вийнятий кошик на місце, затуляли отвір і в такий спосіб зачинялись у власній хаті. Тут
