Сторінка:Emile Zola. Tvory. Tom 2. Cherevo Paryzhu (1929).pdf/193

Ця сторінка вичитана

підлогу, наче в ліжко, і це їх дуже тішило. Згодом діти перевернули це на гру; вони вишукали в кімнаті затишні темні куточки, а найчастіш ховались по коморах магазинів вулиці О-Лар за купами яблук та кошиками помаранчів. Діти були вільні і не знали встиду, мов ті горобці, що паруються на даху.

Кадіна з Маржоленом знайшли собі ще новий притулок, де їм вигідно було спати вдвох, — це в льоху павільйону живности. Спати вдвох було в них приємною звичкою; почуття затишного тепла, навичка засинати, притулившись одне до одного — з усім цим вони не могли розлучитися. Біля столів, де ріжуть птахів, стоять великі кошики з пір'ям, і Маржоленові з Кадіною було там дуже вигідно. Тільки смеркалося, вони спускалися долі й залишалися там цілий вечір у теплі, розкошуючи на цім м'якім ліжку, з головою потопаючи в ніжнім пуху. Звичайно, діти відтягали свій кошик далі від світла газу. Вони були самі в їдкім запаху живности і не спали через співи півнів, що лунали в темряві. Вони сміялись, обіймались, у пориві глибокого кохання, яке ще не вміли виявити. Маржолен був дуже нетямкий. Кадіна била його безпричинно, сама не розуміючи через що, обурена проти свого тупого товариша. Вона вміла розбурхати цього недотепу своєю сміливістю вуличної дівчинки. Потроху вони багато дечого навчилися, вилежуючи в кошиках з пір'ям. Це була гра. Півні та кури, що спали біля них, не були невинніші від них.

Згодом Маржолен та Кадіна ввесь Новий Ринок наповнили своїм коханням безжурних горобців. Вони жили, як щасливі молоді тварини, залишені на волю інстинкту, задовольняючи свої апетити серед кучугурів їжі, де ця дітвора зросла, мов рослини з м'яса та костей. Кадіна в шістнадцять років була завзята дівчина, смуглява циганка з паризького бруку, велика ласуха й дуже хтива. Маржоленові було вісімнадцять років; цей підліток був гладкий, із чималеньким черевцем; він стояв на найнижчім ступені розумового розвитку й жив тільки чуттям. Кадіна часто ночувала нічку з Маржоленом у льоху павільйону живности. А ранком вона задирчасто сміялася в очі тітці Шантмес, тікаючи від підлогової