Маржоленові, що гарна біла камелія, без жодної їржавої плямки, трапляється дуже рідко і що краса її надзвичайна. Коли Кадіна раз показала йому цю квітку, хлопчик відповів:
— Так, камелія дуже мила, та мені більше подобається оце містечко під твоїм підборіддям; це куди ніжніше та прозоріше від твоєї камелії… Тут є блакитні й рожеві жилки, зовсім, як на квітці.
І Маржолен гладив Кадінине підборіддя кінчиками пальців, потій він наблизив до нього свій ніс, тихенько примовляючи:
— Сьогодні від тебе пахне помаранчевим цвітом.
У Кадіни була дуже погана вдача. Вона непридатна була до ролі служниці, і нарешті відкрила власну торгівлю. Тоді їй минав уже тринадцятий рік. Та, звичайно, дівчинка і мріяти не могла про місце у квітковім ряду; вона просто продавала букетики фіялок по одному су, втикнуті в мокрий мох, із кошика, який вона носила підвішаний на своїй шиї. Цілими днями тинялася вона по базарі й навколо нього із своїм маленьким квітничком. Ця вічна прогулянка була їй дуже приємна. Кадіна могла нарешті розім'яти свої ноги. Дівчинка рада була, що не треба більше висиджувати довгими годинами на низенькім стільчику, зігнувши коліна, та складати букетики. Свої фіялки вона крутила, наче веретено, надзвичайно швидко та спритно, не зупиняючи ходи. Кадіна відраховувала від шости до восьми квіточок, відповідно до сезону, перегинала комишеву стеблинку, додавала листочок, обмотувала все це мокрою ниткою і одкушувала її своїми гострими, як у молодого вовченяти, зубами. Букетики мов самі виростали на мохові її коробки, — так швидко робила їх квітникарка. Проходячи пішоходами у вуличній метушні, вона, не дивлячись, працювала спритними пальчиками, а її задирчасте личко оберталося до крамниць та перехожих, що їх Кадіна з цікавістю розглядала. Потім вона спочивала десь на ґанку; на краю ринштоку, жирного від помий, вона ставила кусочок весняної краси, наче лісовий затишок, утворювала ілюзію зеленого узлісся, де синіють перші квіти. Як і перше, на її букетах відбивався і гнів і ніж-
