наче запашна нива, наче два густі рівнобіжні живоплоти троянд, між якими люблять проходити дівчата, посміхаючись, трохи задихуючись від надто сильного аромату. А вгорі, на підставках, виставлені штучні квіти, паперове листя, де краплі арабської ґуми блищать замість краплин роси, надгробні вінки з чорного й білого бісеру відбивають синім. Кадіна роздувала ніздрі свого рожевенького носика, розкошуючи, мов кицька; вона зупинялась у цій приємній прохолоді, вбирала в себе яко мога більше пахощів. Коли вона підставляла своє волосся Маржоленові під ніс, він казав, що від неї чути гвоздиками. Вона присягалася, що більше не маститься помадою, бо їй досить замість цього перейти квітковим рядом. Кадіна взялась на хитрощі, добиваючись свого, і таки досягла того, що одна сідуха взяла її до себе. Тоді Маржолен знайшов, що вона пахне від голови до п'ят. Вона жила поміж троянд, бузку, левконії, конвалій. Хлопчик довго нюхав її спідницю, жартуючи, наче хотів щось розібрати, і нарешті заявляв:
— Це пахне конвалією.
Потому він пересувався до стану, до корсажу, винюхував дужче:
— Ось тут пахне левконією.
Дійшовши до рукавів, до рук, він казав:
— Тут бузок.
Винюхуючи потилицю, шию, лиця, вуста, Маржолен знаходив тут пахощі троянди.
Кадіна сміялась, називала його «дурником», казала покинути це, бо він її лоскоче своїм носом. Її подих пахнув ароматом ясміну. Сама вона була букетом, теплим та живим.
Тепер мала вставала о четвертій годині, щоб помагати своїй господині закупати квіти. Щоранку купувалось у садівників із паризьких околиць цілі снопи квітів, мох, пучки папороті та барвінкового листя букети обкладати. Кадіна захоплювалася діямантами і валансьєнським мережевом дочок статочних багатих садівників з Монтрейля, що приходили пройтися серед своїх троянд. На свята матері божої та особливо шанованих святих, апостола Петра, праведного Йосипа й інших, про-
