жовті; але Маржолен проїдав усі її прибутки. Нарешті, як їй минуло одинадцять років, вона здійснила велику ідею, яка вже довго її муляла. Кадіна протягом двох місяців заощадила чотири франки, купила собі невеличкий кошик з тих, що носять за плечима, і почала продавати курячу сліпоту і мурашині подушки для пташок.
То було велике підприємство. Вона вставала на світанку, купувала в гуртових купців запас курячої сліпоти, китиці проса, мурашкові подушки. Тоді дівчинка переїздила Сену й обходила Латинський квартал від вулиці Сен-Жак до Дофінової, ба навіть до самого Люксембурзького саду. Маржолен ходив з нею. Вона не давала йому навіть кошика нести, бо казала, що він придатний тільки кричати. І хлопчик вигукував грудним, повільним голосом:
— Просо для маленьких пташок, просо!
Кадіна тоненьким голосочком повторяла, виробляючи дивну музичну фразу, що закінчувалася високою, дуже чистою довгою нотою.
— Просо для маленьких пташок, просо!
Діти йшли нарізно по обидва боки вулиці, поглядаючи вгору. В ті часи Маржолен носив довгу червону жилетку від небіжчика старого Шантмес, що був візником на фіякрі. Та жилетка сягала йому до колін. Кадіна ходила в синім з білим ґратчастім убранні, перешитім із старого пледа тітки Шантмес. Чижики всіх мансард Латинського кварталу вже знали дітей. Коли Маржолен та Кадіна переходили, вигукуючи свою фразу, повторюючи слова один одного, мов луна, по пташиних клітках починалися голосні співи.
Кадіна продавала також салату-жируху:
— По два су пучок, по два су пучок!
Маржолен при цьому заходив до крамниць, пропонуючи:
— Чудова салата, чудова! Хто її їсть, той здоровий!
Але тут збудували Новий Ринок. Маленька Кадіна була в захопленні від квіткового ряду, що перерізував павільйон садовини. Там уздовж столів, наче грядки по боках стежки, цвітуть і розквітають великі букети; це
