Коли вона обернулася, Кеню вставав із ліжка. В одній сорочці, потопаючи босими ногами в мохові м'якого килима, ще теплий від приємної теплоти перин та ковдр, він був, проте, блідий, бо незгода між братом та жінкою його турбувала. Але Ліза подарувала чоловікові одну із своїх чарівних усмішок, і він був глибоко зворушений, коли вона подала йому шкарпетки.
Маржолена знайшли на базарі Дезіносан на купі капусти, під великою білою голівкою; вигнуте листя тої голівки прикривало рум'яне личко сонної дитини. Ніхто й ніколи не довідався, чия нещаслива рука поклала його там. Він був уже добрий малюк на три або чотири роки, повний радости життя, але так мало розвинений, що вмів промовляти лише кілька слів і тільки ввесь час мило посміхався. Одна перекупка, що торгувала зелениною, знайшла його під тією великою голівкою. Вона так голосно скрикнула від здивовання, аж усі сусідки збіглися на її крик. Вони дивувались, розглядали хлопчика, а він, одягнений ще в довгу суконьку, загорнений у шмат ковдрини, простягав до них рученята. Він не міг пояснити, хто його мати, і тільки поглядав здивованими оченятами та горнувся до плеча товстої перекупки, що взяла його на руки. До самого вечора ввесь базар говорив про знайду. Хлопчик заспокоївсь і їв хліб з маслом, посміхаючися до всіх жінок. Спочатку товста перекупка залишила була його в себе; потім він перейшов до її сусідки; за якийсь місяць знайда спав уже в третьої. Як його питалися: «де твоя мама?» він чарівним рухом показував рукою навкруги, на всіх сідух разом. Він мав притулок у всього базару, бігав за спідницею то тої, то тої жінки, знаходив завжди місце на будь-чиїм ліжку і їв суп майже у всіх. Одягався він у що бог дасть, а, проте, завжди в пірваних кешенях його штанців бряжчали копійки. Гарна руда дівчина, що торгувала лікарськими рослинами, чомусь назвала його Маржоленом.
