якесь непорозуміння. Тому вона тільки знизала плечима, промовивши з посмішкою:
— Та це пусті жарти, дітям на сміх.
Вийшовши на вулицю, три дами погодилися, що красуні Лізі дуже кумедно витягнулось обличчя. Всі вони: кузен, Меґюдени, Ґавар і подружжя Кеню-Ґрадель, з тими своїми історіями, де порядні люди нічого не можуть зрозуміти, погано скінчать.
Мадам Лекер поцікавилася знати, що роблять з тими людьми, кого заарештовують «за політику». Мадемуазель Саже знала тільки, що вони десь зникають назавжди і ніколи в світі не повертаються; це викликало в Сар'єти зауваження, що може їх кидають у Сену, як Жюль вимагає.
За сніданком та обідом ковбасниця уникала навіть натякнути на вчорашнє. Ввечері, коли Фльоран та Кеню подалися до Лебіґра, в її очах було суворосте не більше, як напередодні. Та, як на злість, того вечора обговорювалося майбутню конституцію, і коли компанія нарешті вийшла з кабінету, була вже перша година; віконниці зачинили, і політиканам довелося виходити по одному через задні двері, позгинавши спини.
Кеню повернувся до себе з неспокійним сумлінням. Троє або четверо дверей своєї кватири він відчиняв яко мога тихіш, обережненько йдучи, з простягненими наперед руками, щоб не зашпоркнутися на меблі. Все спало. В опочивальні йому стало дуже прикро, бо Ліза залишила там засвічену свічку; ця свічка в глибокій тиші горіла високим, сумним полум'ям. Доки господар розувався і ставив свої черевики на ріжок килиму, годинник продзвонив пів на другу так дзвінко, що Кеню, незадоволений, повернувся, не сміючи ворухнутись, і люто глянув на золоченого Ґутенберґа, який лиснів, заклавши палець у книжку. Винуватець бачив тільки Лізину спину, з головою, зануреною в подушки, та відчував, що вона не спить і, мабуть, лежить із широко розплющеними очима, лицем до стіни.
Це була велика спина, дуже гладка в плечах, і вона наче перейнялася стриманим гнівом; вона здувалася, задержуючи нерухомість і вагу безапеляційного обви-
