Та й оком не моргнула, ніби приглядалася до чогось дуже цікавого в павільйоні навпроти. Тут мадемуазель Саже пустила свою найгострішу стрілу. Вона звернулася до мадам Лекер:
— Я вам хотіла сказати, що ви б добре зробили, якби порадили своєму зятеві бути обережнішим. У цьому кабінеті вони кричать такі речі, що аж волосся дибом стає. Їй-богу, чоловіки такі одчайдушні з тою своєю політикою! Якби їх хто почув, то, як собі хочете, це б їм так не минулось.
— Ґавар робить, що сам схоче, — зідхнула мадам Лекер. — Цього ще тільки не ставало. Це ж мені просто хоч лягай та вмирай, як його заарештують!
І в її каламутних очах блиснув вогник. Але Сар'єта реготалася, мотаючи своєю головою, свіжа та рум'яна від ранішнього повітря:
— Ох, і добре Жюль уміє допікати всім, хто йде проти імперії… Всіх би їх у Сені потопити! Бо він мені пояснював, що жодна порядна людина не пристане до їхньої партії.
— О, — вела своє мадемуазель Саже, — то не велике лихо, як необережне слово почує така людина, як я. Ви ж знаєте, я б собі краще дала руку відрубати… Ось, наприклад, мосьє Кеню вчора казав…
Вона знову зупинилась. Ліза злегка ворухнулась.
— Мосьє Кеню казав, що порозстрілювати треба всіх міністрів, депутатів та іншу сволоту.
На цей раз ковбасниця швидко повернулась, уся збілівши, і стиснула руки поверх свого білісінького фартуха.
— Кеню це казав? — уривчасто запитала вона.
— Атож, і багато ще дечого, я й не пам'ятаю всього. Розумієте, я на свої вуха чула… Та ви не хвилюйтеся так, мадам Кеню. Ви ж знаєте, що з мене й слова не витягти. Я ж не маленька, розумію, що іноді необережний вираз може підвести людину під велику біду… Це між нами залишиться.
Ліза опанувала себе. Вона пишалася своїм зразковим чистим сімейним життям, гідним чесних людей, і не припускала, щоб між нею й чоловіком промайнуло
