Винарник служив у потайній поліції, це добре знав цілий квартал. Доки ще мадемуазель Саже не відвідувала його винарні, вона казала, що бачила, як він ходив з доносами. А до того він був капіталіст, лихвяр, позичав на відсотки гроші дрібним торгівцям на один день і давав їм візки, за які також шкуру дер. Фльорана дуже стурбувало це відкриття. Того ж вечора він вважав за свій обов'язок переказати все це компанії, приглушивши голос.
Та постійні відвідувачі винарні тільки знизали плечима й почали сміятися з нього, що він такий підозрілий.
— Сердешний Фльоран, — зрадницьки зауважив Шарве, — все боїться, що, як він побував у Каєні, так тепер усенька поліція тільки й роботи має, що за ним стежить.
Ґавар чесним словом своїм ручився, що Лебіґр «добрящий хлопець» та «щира душа». Але найгірш обурювався Льоґр. Аж стілець тріщав під горбанем: він лаявся і заявляв, що далі так іти не може; як на кожного думати, що він у змові з поліцією, то краще він, Льоґр, сидітиме вдома й кине до чорта всю політику. Хіба ж раз колись не насмілилися казати це паскудство на самого Льоґра, дарма, що він бився на барикадах сорок восьмого та п'ятдесят першого років і двічі мало не опинився в засланні? Він кричав на все горло, поглядав на присутніх, виставивши нижню щелепу, мов хотів силоміць убити їм у голову переконання, що він не є один із мерзенних шпигунів. Зустрічаючи його завзяті погляди, решта членів компанії рухами висловлювали свій протест. Тільки Лякайль, почувши обвинувачення в лихвярстві на Лебіґрову адресу, мовчки похилив голову.
Почалися політичні міркування, і цей випадок забувся.
Відтоді, як Льоґр подав думку утворити тайне товариство, Лебіґр іще міцніш потискав руки відвідувачам кабінету. А справді, то він мав із них мало користи, бо вони ніколи не брали навіть по другій чарці. Ці політикани дуже розумно зберігали питво під час палкого обговорення політичних та соціяльних теорій і випи-
