якесь зауваження або резюмувала одним словом висновок; вона «забивала цвях» навіть своєму милому, як казав Ґавар. В душі конторниця мала себе за далеко розумнішу від усіх цих чоловіків. Вона мала пошану до самого тільки Робіна. Часто вона подовгу дивилась на нього своїми великими чорними очима, милуючися з його мовчанки. Фльоран, як і всі інші, не звертав уваги на Клеманс. Для них вона була чоловіком. Здоровкаючись, їй трясли так енергійно руку, що могли викрутити з плеча. Колись раз Фльоран був присутній при славетнім зведенні грошових рахунків між цією цікавою парочкою. Того дня Клеманс одержала платню, і Шарве хотів позичити в неї десять франків, але вона відмовила, кажучи, що перше їм треба звести свої рахунки. Вони жили вільним подружжям, на підставі грошової незалежности; кожен із них акуратно платив сам за свої витрати. При таких умовах, казали вони, ніхто з нас нічогісінько не винен другому, і тому ні один із нас не буде рабом другого. За кватиру, за харчі, за прання білизни, за дрібні розваги вони платили по половині, акуратно записуючи, хто скільки дав, та підводячи підсумки. Того вечора Клеманс, перевіривши рахунки, довела Шарве, що він уже їй винен п'ять франків… «Ти маєш мені їх повернути п'ятого числа, коли одержиш гроші за лекції малого Леґюдьє».
Коли приходила Роза, щоб узяти гроші за замовлені трунки, вони виймали, кожне з своєї кешені, по кілька су, скільки треба було за рахунком. Шарве, жартуючи, дрочив навіть Клеманс аристократкою за те, що вона замовляє собі ґроґ; він казав, наче його подруга хоче його принизити, давши зрозуміти, що його заробітки менші від її власних. Та воно так справді й було. В трохи вимушенім сміху вчителя виявлявся протест проти цих вищих заробітків, бо це принижувало гордого коханця, дарма, що теоретично він проповідував рівність чоловіка й жінки.
Як суперечки і не призводили ні до чого, так зате вони приємно хвилювали всю компанію. З кабінету чути було великий гармидер; мутне скло перегородки дзвеніло, як барабанна шкіра. Часом галас набував
