навіть натякнув, що ловлять тільки дурнів. Ці приглушені заздрощі зробили з нього систематичного супротивника Фльоранові. Загальні суперечки, звичайно, сходили на суперечку між ними двома. І вони цілими годинами говорили, а інші мовчали. Ні Шарве, ні Фльоран ані разу не визнали себе за переможених.
Улюбленішою темою була справа перетворення країни після перемоги.
— Ну, ми переможці, а далі? — починав Ґавар.
І кожен висловлював свою думку, бо перемогу мали за викінчену справу. Вони поділилися на два табори: табор Шарве, де визнавали гебертизм — туди приєдналися Льоґр та Робін. Фльоран увесь час плекав свою мрію про щастя людства; він уважав себе за соціяліста і спирався на Лякайля з Олександром. Щождо Ґавара, то він не заперечував, що багатство треба забрати силоміць. Але йому часом дорікали за його власне багатство, їдко сміялися з цього; це його гнівило, і він називав себе комунаром.
— Слід зробити ґрунтовну чистку, — вимовляв Шарве своїм різким тоном, мов сокирою рубав. — Стовбур дерева гнилий, треба зрубати.
— Атож, — підхоплював Льоґр, устаючи, щоб здаватися вищим, і так тручаючи горбом перегородку, що вона починала тремтіти. — Все полетить до біса, я вам кажу… А там побачимо!
Робін, погоджуючись, хитав головою. Його мовчанка ставала радісна, коли пропозиції набували революційного кольору. При слові «гільйотина» очі йому ставали надзвичайно солодкі; він їх примружував, мов бачив перед собою знаряддя кари, і був зворушений цим. Мовчазний, він тихенько шарудів підборіддям по головці свого кійка, з невиразним буркотінням, і цим висловлював своє розкошування.
— А проте, — зауважував Фльоран трохи сумним голосом, — хоч і зрубали дерево, так, однаково, насіння треба зберегти… Я, навпаки, гадаю, що й саме дерево слід зберегти, прищепивши йому нові життьові сили… Політичну революцію, бачите, вже зроблено; тепер треба подбати за трудящих, подбати за робітника; наш
