великі діямантові, правда? Просто шкода бачити самоцвіти на такій паскуді.
— Та як вона їх заробила, — підлесливо додавала Оґюстіна.
Коли в однієї з них з'являлась нова дорогоцінність, це була перемога, і друга мало не вмирала від заздрощів. Цілий ранок вони заздрили одна одній за покупців і були в поганім настрої, як їм видавалося, що торгівля краще йде в «тої кобили навпроти». Далі, йшов шпіонаж, роздивлялися сніданок; кожній було відомо, що друга їсть; вони, мовляв, стежили навіть за перетравленням їжі у ворожім таборі. По півдні вони сідали, одна за своїм м'ясом, а друга серед морської риби, і виставлялися одна перед одною, ображаючи одна одну без кінця. Ця година вирішувала успіх дня. Красуня Нормандка вишивала, вишукуючи добірні тонкі взірці, і це дуже дратувало Лізу.
— Краще б вона своєму синові панчохи залатала, он-де бігає босий… І гляньте тільки на цю шляхетну панночку з червоними лапами, що рибою смердять!
Сама ковбасниця звичайно плела на дротах.
— І все вона ту саму шкарпетку плете, — казала друга. — Просто спить над роботою. Звичайно, бо переїлась. Як її рогатий чоловік тих шкарпеток чекатиме, то ноги собі відморозить.
До самого вечора залишались вони невблаганні, гудячи кожного відвідувача, що заходив до суперниці, і виявляючи таку далекозорість, що від їхнього погляду не уникала жодна дрібниця, тоді, як інші жінки щиро признавалися, що на такім віддаленні нічого не можуть побачити. Мадемуазель Саже просто в захваті була від видющих очей мадам Кеню, коли та розглянула виразку на лівій щоці рибної торговки.
— Та з такими очима, — казала вона, — можна бачити крізь зачинені двері!
Вечоріло, а наслідок бою часто ще був невирішений. Іноді одна ворожа сторона бувала переможена, але то тільки до другого ранку, коли вона намагалася зараз же взяти реванш. Сусіди закладалися: хто тримав за красуню Нормандку, а хто за красуню Лізу.
