переконана, що відбила у своєї суперниці полюбовника, а ковбасниця аж сатаніла від злости на цю «нічого не варту негідницю», що нарешті знеславить їх, перетягши до себе лицеміра Фльорана, Кожна жінка вносила в цю боротьбу свій темперамент. Одна додержувала спокійного призирливого вигляду гідної дами, що підбирає свою спідницю, щоб не торкнутися болота. Друга, нахабніша, реготалася задирчастим сміхом, навмисне займаючи всю широчінь пішоходу з хвальбою дуелянта-заводіяки, який шукає зачіпки для дуелі. Їхня зустріч давала матеріял до розмов усьому куткові на цілий день. Красуня Нормандка, побачивши Лізу на порозі ковбасні, накладала собі дороги, щоб тільки пройти повз неї і зачепити її своїм фартухом. Тоді їхні погляди перехрищувались, гостро та блискавично-швидко, мов крицеві леза шпаг. Красуня Ліза, з свого боку, приходячи до рибного ряду, з огидою кривилась, наближаючися до прилавку старшої Меґюден; вона купувала велику рибину, палтуса або сеньгу, в сусідки, викладаючи свої гроші на мармур, бо помітила, що це обходить «негідницю», яка припиняла свій регіт. Проте, як вірити словам суперниць, одна з них продавала саму тільки вонючу рибу, а друга торгувала самим лише гнилим м'ясом.
Та головними їхніми бойовими постами були прилавок Нормандки в рибному павільйоні та Лізина каса в магазині; з цих позицій відкривали вони бойовий вогонь через вулицю Рамбюто. Обидві пишно сиділи на своїх місцях у довгих білих фартухах, причепурені та обвішані клейнодами. Бій починався від самого ранку.
— Дивіться, гладка корова вже встала! — кричала красуня Нормандка. — А шнурує себе це бабило, мов ковбасу зав'язує! Ось-як, ковбасниця надягла ще суботній комірчик і вирядилась у своє старе поплінове вбрання!
Під цей час, по той бік вулиці, красуня-ковбасниця говорила до своєї продавниці:
— Гляньте, Оґюстіно, на цю тварюку, що витрищає на нас очі… Ну, і гарна ж вона стала від того безпутнього життя!.. Бачите, які сережки начепила? Здається,
