просто посатаніла. Тоді стара остаточно образилася на своїх дочок і почала по всіх околицях кричати, що вона зовсім покинула б їх, якби не боялася, що без неї вони загризуть одна одну.
Раз, виходячи від Меґюденів, Фльоран побачив, що двері до кімнати Клер одчинені. Дівчина стояла на порозі, червона, як маківка, і поглядала на нього. Молодого інспектора дуже обходила її ворожість. Та, через свою несміливість з жінками, він не наважувався заговорити з нею, вияснити непорозуміння. Того вечора він, напевне, зайшов би до її кімнати, якби не побачив на площадці горішнього поверху бліде обличчя мадемуазель Саже, що дивилася вниз через поручні. Фльоран перейшов, не зупинившись; не встиг він спуститись на десять ступнів, як двері дівочої кімнати грюкнули з такою силою, що аж стіни затремтіли. З цього випадку мадемуазель Саже прийшла до висновку, що кузен мадам Кеню спить з обома сестрами.
Фльоран тим часом і в голові не мав цих красунь. Він ставився до жінок, як чоловік, що не користується жодною приязню гарної половини роду людського. Опріч того, вічні мрії послаблювали в ньому природний тяг до жінки. Він згодом із щирою приязню почав ставитися до Нормандки; вона була добросерда, коли не задирала носа. Та далі цього Фльоран не йшов. Увечері, біля лямпи, коли Люїза надто близенько присувала свій стілець, мов бажаючи краще розглянути Мюшеве писання, йому навіть неприємно було чути так близько її повну теплу постать. Вона йому видавалася колосальна, надто важка, майже небезпечна з своїми велетенськими грудьми; він одсував далі свої гострі лікті, відхилявся сухими плечима в невиразнім страху, щоб не загрузнути в цих розкошах. Цей худий, як кістяк, чоловік здригався, торкаючися жирних бюстів. Він спускав голову, наїжувався ще більш, ніяковіючи від міцного запаху Люїзиного тіла. Коли її блюзка трошки розстібалася, Фльоранові видавалось, наче звідтіля, з-поміж двох сніжно-білих хвиль, підіймається пара могутнього життя; подих здоров'я віяв просто йому в лице; ще гарячий, він трохи нагадував сморід душних
