крученими слизькими сходами; приступки поосідали, були витерті й тримтіли у якнайнебезпечніший спосіб. Меґюдени займали ввесь другий поверх. Мати ніяк не згоджувалася перемінити кватиру, дарма, що їхні справи покращали, і не звертала уваги на прохання дочок, яким хотілось мешкати в новім будинку на широкій вулиці. Стара впиралася, кажучи, що де вона пересиділа стільки років, там і помре. Проте, сама вона задовольнялася темненькою комірчиною, віддавши чисті кімнати дочкам, Клер та Нормандці. Остання, як старша, захопила кімнату вікнами на вулицю, велику та гарну. Молодша сестра так цим образилася, що не схотіла оселитися в сусідній кімнаті, з вікном на двір. Вона влаштувала собі опочивальню по той бік площадки, майже на горищі, де навіть не потурбувалася потинькувати та побілити стіни. У неї був свій ключ від цієї закути; дівчина була вільна, і скоро родичі починали суперечити їй, зачинялась у себе.
Фльоран приходив на кінець обіду Меґюденів, Мюш кидався його обіймати, і гість якусь хвилину балакав з дитиною, поставивши її між колінами. Потому, коли стіл був чисто витертий, починалась лекція.
Красуня Нормандка ласкаво вітала вчителя. Під час лекції вона щось плела або шила, присуваючи свій стілець ближче, щоб користатися з світла лямпи; часто-густо молода жінка покидала голку, стежачи за лекцією, яка її цікавила. Незабаром вона відчула велику пошану до вченого пана, що був по-жіночому лагідний, коли балакав з її хлопчиком, і з янгольським терпінням повторював йому свої вказівки. Тепер Люїза Меґюден зовсім не мала його за такого негарного, і навіть згодом майже почала ревнувати його до ковбасниці. Вона намагалася ближче сісти й поглядала на нього з усмішкою, від якої він ніяковів.
— Мамо, та ж ти мене під лікоть штовхаєш, не даєш писати! — сердився Мюш. — Ось бачиш, я чорнилом капнув. Та відсунься ж далі!
Згодом Нормандка почала наговорювати на красуню Лізу перед Фльораном. Вона казала, що ковбасниця применшувала собі років, а затягалася так, що дихати не
