Його нервова хвороба походила тільки з того, що збудилися довгі мрії, якими він жив у Каені; збудилася нестерпна гіркота від незаслужених страждань; це був наслідок тої присяги, що він дав самому собі, — помститися за приниження людства, з яким поводилися жорстоко, як із худобою, і тим перетворювали на худобу, — присяги помститися за принижену справедливість. Великий Ринок, надмірна кількість поживних харчів, прискорили цю кризу. Всі ці харчі були для нього втіленням самозадоволеного зайнятого перетравленням їжі скотинячого панування, втіленням самого череватого Парижу, що обростав салом, підтримуючи нишком імперію. Ця надмірна достатність їжі утворила навколо нього величезні жіночі груди, потворні клуби, круглясті лиця, мов неподолані наочні аргументи проти його мученської худої постаті й жовтого обличчя незадоволеної людини. То було черево крамаря, черево чесности середнього рівню; воно роздувалося, щасливе, вилискувало проти сонечка, вважаючи, що все йде якнайкраще, що ніколи ще люди спокійної вдачі не відгодовувалися так добре. Поглядаючи на все це, Фльоран мимохіть стискував кулаки й був готовий боротись, гірш роздратований спогадами про своє заслання, аніж був тоді, коли повертався до Франції. Ненависть охопила його всього. Часто він кидав перо, захоплений мріями. Жар з каміна кидав на його лице вогняні відсвіти, лямпа чадила, а зяблиця, сховавши головку під крильце, засинала, тримаючись одною лапкою.
Іноді об одинадцятій годині Оґюст, помітивши світло під дверима, заходив до сусіди перед тим, як лягати спати. Фльоран йому відчиняв з деякою досадою. Молодий ковбасник сідав, грівся біля вогню, мало говорив і ніколи не пояснював, чого зайшов. Увесь час він поглядав на фотографію, де вони з Оґюстіною були зфотографовані, вбрані по-святочному, тримаючися за руку. Нарешті Фльоран домислився, що Оґюстові просто приємно побути в тій кімнаті, де перше жила молода дівчина. Колись увечері він, посміхаючись, запитав Оґюста, чи добре відгадав.
— А може й так, — відповів підмайстер, здивований
