лянґуста, заверненого в папір. Далі, перед переносними столами, де продається дешева риба, Фльоран упізнавав жінок, що жили поблизьку, в ринковому кварталі, бо вони приходили завжди одночасно й без покриття на голові. Іноді він цікавився гарно вдягненою дамою, що волочила своє мережево по мокрому камінню, в супроводі служниці в білому фартушку. Інспектор ішов за нею якийсь час, бачачи, як перекупки насмішкувато знизують плечима в неї за спиною, у відповідь на її вередливі гримаси. Ця метушня кошиків, шкіряних саквояжів, козубів, усі ці спідниці, що никали серед струмків води в переходах павільйона, цікавили Фльорана, і він непомітно дотягав час до сніданку, милуючися з дзюрчання водяних струмочків, прохолодою, що віяла від них, переходячи від терпкого запаху морських черепашок до гірких випарів солоної риби. Він завжди кінчав свій огляд відділом солоної риби; копчені оселедці, нантські сардини, на підстилках з листя, скручена тріска, вся ця солона риба, навалена купами перед грубими огидними перекупками, нагадувала йому збори в дорогу, подорож між бочками солоних оселедців. Опівдні базар завмирав, починав дрімати, а Фльоран зачинявся в себе в конторі, переписуючи начисто свої папери, з насолодою спочиваючи. Як йому траплялося виходити й перебігати рибним рядом, павільйон був майже безлюдний. Ні тиску, ні метушні, ні галасу, як було о десятій ранку. Рибаски, сидячи за порожніми прилавками, плели панчохи, відкинувшись назад, а де-не-де спізнілі господині походжали навколо, поглядали на всі боки, не хапаючись, закушуючи вуста, як люди, що розраховують у голові приблизну вартість свого обіду до останнього су. Сутеніло; стукотіли рундуки, рибу клали на ніч на лід. Тоді Фльоран, дочекавшися, щоб при ньому замкнули ґрати льохів, ішов, несучи з собою рибний дух в одежі, бороді та волоссі.
Першими місяцями він не дуже страждав од цього вічного запаху. Зима була холодна; переходи взялися льодом, мов дзеркалом, льодові бурульки білим гіпюром прикрашали столи й басейни. Ранком треба було
