сьогодні дерева й чоловічків у хатках. Добрий приятель Фльоран зробив такий і такий рух, кажучи, що люди були б кращі, якби всі вміли читати. Отже, Нормандці раз-у-раз доводилося чути про інтимне життя людини, яку б вона хотіла звести зі світу. Одного разу вона замкнула Мюша вдома, щоб він не ходив до інспектора, але хлоп'ятко так ізплакалося, що другого дня мати мусіла дати йому волю. Не зважаючи на могутню постать і сміливий вираз обличчя, ця жінка виявляла слабку вдачу. Коли хлопчик розказував їй, що йому було тепло, й повертався додому в сухій одежині, вона відчувала невиразну вдячність і задоволення від свідомости, що її дитина має захист і може гріти ноги коло вогню. Трохи згодом Люїза була дуже зворушена, коли Мюш прочитав їй уривок брудної газети, в яку було завинено кусок морського угра. Помалу-малу, не усвідомлюючи собі того, вона прийшла до переконання, що Фльоран і справді був не лихий чоловік. У неї прокинулась пошана до його освіти і зростала цікавість до нього; їй захотілось приглянутися до нього ближче, зрозуміти його життя. Тоді раптом Нормандка вмовила себе, що вона тільки виконує свій попередній плян помсти: треба бути привітною з кузеном, щоб посварити його з гладухою Лізою; так буде ще цікавіш.
— А що, твій добрий приятель Фльоран балакає з тобою за мене? — запитала мати Мюша, вдягаючи його одного ранку.
— Ну, ні, — відповів хлопчик. — Ми з ним граємося.
— Ну, то скажи йому, що я на нього вже не гніваюсь і дуже вдячна, що він тебе навчає читати.
Від того дня хлоп'яті раз-у-раз давано нові доручення. Він переходив від матері до інспектора і від інспектора до матері з компліментами, запитаннями та відповідями. Він їх повторював цілком несвідомо; так само можна було б передати ним найбрудніші слова. Тим часом Люїза Меґюден боялася, щоб не показати себе несміливою або соромливою; вона прийшла раз сама й сіла на вільний стілець, коли Мюш брав лекцію краснопису. Люїза поводилася дуже чемно, наговорила Фльоранові багато приємного, а той соромився більше від неї. Роз-
