— Хочу трошки посмажити свої милиці, розумієш? Ну, й собача холоднеча, хай тобі біс.
І, засміявшися перлистим сміхом, він додав:
— Моя тітка Клер сьогодні рано встала погана, як гріх. Скажи но мені, мосьє, це правда, що ти ночами ходиш їй ноги гріти?
Фльоран спочатку жахнувся, проте, відчув дивний потяг до цієї дитини. Красуня Нормандка ввесь час була однаково холодно їдка з ним, проте, і слова не кажучи, пускала до нього сина. Тоді Фльоран почув, що має право принаджувати його; він почав закликати до себе Мюша вільними годинами, після полудня, і згодом поставив собі за мету виправити цього свавільника. Йому здавалось, наче його брат Кеню знову маленький і вони ще по-старому живуть у своїй великій кімнаті на вулиці Ройє-Коляр. Його радістю, його святою мрією людини, яка бажає саможертви, було жити завжди в товаристві молоденької істоти, яка б ніколи не виростала і якою він міг би повсякчас керувати, черпаючи з її невинности любов до людства. На третій же день їхньої знайомости Фльоран приніс абетку. Мюш був тямущий на диво, приємно було його вчити. Він вивчив літери з запалом паризького безпритульного хлопчика. Малюнки в абетці безмежно цікавили дитину. Після лекції він собі на спочинок улаштовував дивні розривки. Піч незмінно залишалася його приятелькою, джерелом безконечної насолоди. Спочатку Мюш пік у ній картоплю та каштани, але згодом це вже було йому не цікаво. І він украв у тітки Клер окунів та засмажив їх поодинці проти розпеченої груби, прив'язавши на ниточку; цю страву він з насолодою з'їв без хліба. Одного разу Мюш навіть притяг цілого коропа; але риба ніяк не хотіла пектись і так отруїла повітря, що довелося відчинити навстіж вікно й двері. Коли ці перевари надто смерділи, Фльоран викидав рибу на вулицю. Та частіш він тільки сміявся. За два місяці Мюш уже вільно читав, а його зошити краснопису мали дуже акуратний вигляд.
Тим часом хлопчик протуркав матері вуха, розповідаючи їй щовечора за свого доброго приятеля Фльорана. Його добрий приятель Фльоран малював йому
