потіхою. Тільки масні дотепи ще ряснішим дощем сипались на нього, коли він зупинявся побалакати з нею. Молода дівчина знизувала плечима, кажучи, що її мати стара негідниця, та й сестра нічого не варта. Несправедливість базару до інспектора її гнівила.
Тим часом війна день від дня ставала запекліша. Фльоран уже думав, чи не покинути йому своєї посади; він і одного дня не залишився б на ній, якби не боявся виказати себе боягузом перед Лізою. Його хвилювала думка: що вона скаже, що подумає? Невістка добре знала про постійну війну рибасок з їхнім інспектором, бо від шуму тієї колотнечі аж дрижав увесь Новий Ринок. Кожна нова сутичка викликала безконечне обговорення в усій околиці.
— Ну! — часто-густо говорила вона ввечері по обіді. — Спробували б вони так зо мною, я б їх швидко приборкала! Всі вони погані баби не варті того, щоб їх і пальцем торкнутися, драньтя паршиве, брудні паскуди! Ця Нормандка — така огида… Я б їй дала! Вірте слову, Фльоране, тут потрібна тверда рука. Ваші ідеї тут ні до чого. Дайте їм добру нагінку, щоб пам'ятали, тоді побачите, як попідкулюють хвости.
Остання криза була жахлива. Служниця булочниці мадам Табуро прийшла рано на рибний ринок купити камбули. Красуня Нормандка, побачивши, що та крутиться коло неї, почала закликати купувальницю та підлещуватись:
— До мене заходьте, я вам знайду, що треба. Ось дві гарні камбулки, чудовий палтус?
Служниця нарешті підійшла й почала обнюхувати велику камбулу з гидливим виглядом, як звичайно роблять люди, коли хочуть дешевше купити. Люїза казала далі:
— Ви тільки гляньте, яка важка!
І з цими словами поклала їй на руку велику рибину, обгорнену в товстий жовтий папір.
Купувальниця, маленька щупла овернка, зважувала на руці камбулу, відкривала їй зябри мовчки, з тою самою гримасою.
Нарешті вимовила, наче з жалем:
