рячившись на стільці, на розі вулиці. Та підвелась у своїм рогатім чепці і, спершися кулаками на мармуровий стіл, нахабно підняла голос:
— Що таке? То чого вона має свій товар викидати? Хіба, може, ви заплатите їй за шкоду?
Тут Фльоран зрозумів каверзу. Інші перекупки сміялися. Він одчув, що навколо його бунт готовий спалахнути і вичікує тільки слова, щоб вибухнути. Він стримався, сам висунув з-під лави відро на покидьки і жбурнув туди гнилого ската.
Тітка Меґюден уже вперлася руками в боки; але красуня Нормандка, не промовивши й слова, тільки знову злісно хихикнула собі під ніс, а Фльоран відійшов із суворим поглядом, удаючи, що не чує свистків, якими його випроваджали.
Щодня з ним робили якусь нову штуку. Інспектор ходив тепер по лавах обережно, оглядаючись на всі боки, ввесь час напружений, наче на ворожій території. То його обливали з мокрих губок, то кидали йому під ноги риб'ячі кишки, щоб він посковзнувся; носії старалися зачепити його по потилиці своїми кошиками. Одного ранку, коли дві перекупки посварились, а Фльоран прибіг, щоб не припустити бійки між ними, він мусів нахилитись, бо мало не дістав у лице пригорщів дрібної камбули, якою перекидались озвірілі жінки над його головою. Всі навкруги вмирали зі сміху, і він залишився при тій думці, що цю сварку перекупок підстроїли Меґюдени. Попередня професія приватного вчителя озброїла Фльорана янгольським терпінням; він умів задержувати поважний спокій, коли в душі аж кипів від гніву і коли вся його істота обурювалася проти незаслуженої наруги. Та ніколи школярі на вулиці Естрапад не мали тої люті базарних торговок, цього озвіріння гладких баб, що в них животи й груди аж підскакували від атлетичної радости, коли Фльоран потрапляв у якусь пастку. Червоні лиця витрищали очі на нього. В огидних інтонаціях голосу, у високих клубах, роздутих шиях, у похитуванні стану, в розмахуванні рук він відгадував цілий потоп найбруднішої лайки на свою адресу. Ґавар посеред цих безсоромних спідниць,
