тримала розпухлими пальцями золочене держалко шовкового стягу, де була вишита пресвята діва.
Сусіди казали, що стара Меґюден має великі гроші. Це було помітно хіба тільки з того, що вона у великі свята обвішувала собі шию, руки й стан клейнодами з масивного золота. Як дочки повиростали, вони не помирились між собою. Молодша Клер, лінива білявка, скаржилася, що Люїза надто велика грубіянка, і говорила, мляво розтягаючи слова, що ніколи в світі не буде сестрі попихачем. Щоб вони не бились, мати їх поділила. Люїзі вона віддала свою торгівлю морською рибою; Клер не могла витримати духу скатів та оселедців, її від того душив кашель, і тому вона влаштувалась у відділі річної риби. Стара мати заприсяглася, що покине торгувати; тепер вона переходила на базарі від однієї дочки до другої, втручалася в їхню торгівлю й надокучала дочкам надто огидною безсоромністю.
Клер була химерним створінням, дуже ніжна і в той же час незлагідна. Сусіди казали, що вона своїм богом живе. В неї було мрійне личко пречистої діви, а вдачею вона була мовчазно-вперта, незалежна і тому жила окремо, ставлячися до всього по-свойому, — одного дня сердечно-щира, а другого — жорстоко-несправедлива. Сидячи за своїм прилавком, вона іноді підбурювала цілий ринок, ні з того, ні з сього то підвищуючи, то понижуючи ціну. На тридцять років її тендітна постать, ніжне тіло, що ввесь час прохолоджувалося водою з басейнів, маленьке личко з тонкими рисами та гнучкі члени, — все це мало загрубіти, понизитися до важкої краси базарної перекупки. Але під свої двадцять два роки Клер була чудовим твором Мурільо поміж тих коропів та угрів, як казав Кльод Лянтьє, дарма, що часто-густо дуже розпатланим Мурільо, в товстих черевиках і вбраннях поганого крою, що ховали красу її тендітної постаті.
Вона не була кокетка й висловлювала велике призирство, коли Люїза, начепивши на себе свої банти та стрічки, сміялася з її хусток, які мали звичку зсуватись на один бік. Люди казали, наче б то син багатого кра-
