він за якусь іншу сторону. І боляче, і радісно було йому згадувати вісім років одчаю, пережитих далеко від Франції. Потім він, увесь тремтячи, зачиняв вікно. Часто, відстібаючи перед каміном свій комірчик, Фльоран ніяковів перед фотографічним портретом Оґюста з Оґюстіною: з блідою посмішкою поглядали вони, як він роздягається.
Першими тижнями Фльоранові дуже тяжко було відправляти свою службу в рибнім павільйоні. Відкрита ворожість родини Меґюденів підняла проти нього всенький Новий Ринок. Красуня Нормандка тільки й мріяла помститися красуні Лізі, і кузен з'явився для неї готовою жертвою.
Меґюдени походили з Руана. Люїзина мати ще розповідала, як вона вперше прийшла до Парижу з кошиком угрів. Від тої пори ця жінка ввесь час торгувала рибою. Вона віддалася за збирача; він незабаром помер, залишивши жінці двох маленьких дівчаток. Це її давніми часами прозвали «красунею Нормандкою» за широкі клуби та чудовий колір лиця. Тепер вона розпливлась, отяжіліла, і в свої шістдесят п'ять років була дебела матрона з хрипким голосом і тілом, посинілим від вічної вогкости рибного ряду. Через вічне сидіння вона була потворно груба; стан її розлізся, голова закидалась назад, бо її підпирали величезні груди. Проте, стара Меґюден не хотіла покинути моди свого часу; вона носила сукні у великі квіти та мережки, жовту хустку й чепець з рюшем. Одне слово, це була справжня клясична базарна перекупка, із швидкими, напористими рухами, руки в боки, гучноголоса, з цілим катехизисом поганої лайки на вустах. Стара баба жалкувала за колишнім ринком Дезіносан, розповідала про минулі привилеї базарних «дам», що ставали до бійки з поліційськими доглядачами і їздили до королівського двору за Карла X та Люї-Філіпа, одягнені в шовкові сукні з величезними букетами в руках. Тітка Меґюден, як звали її на базарі, довгий час була сестричкою братства богородиці в Сен-Ле. Під час церковних походів та в церкві вона, одягнена в тюлеве плаття, в тюлевім чепці з саєтовими стрічками, високо
