поганого нефарбованого кухняного столу залишились нитки, голки, молитовник поруч із замащеним примірником сонника «Ключ Мрій». Літнє плаття, біле в жовті цяточки, висіло забуте на цвяшку, а на полиці за умивальником, що правила за туалет, перекинутий флякон з бандоліном залишив велику пляму. Фльоран страждав би, опинившися в алькові жінки, але тут від усієї кімнатки, від вузенького залізного ліжка, двох солом'яних стільців, навіть від ясносірих шпалер віяло наївною глупотою, ароматом простої звичайної дівчини. І він був щасливий від чистоти цих заслонок, від цих дитячих золотих коробочок та сонника, від цього незграбного кокетства, що поплямувало стіни. Така обстава віяла свіжістю на його душу, нагадувала йому мрії молодих літ. Він волів би не знати зовсім Оґюстіни з її грубим каштановим волоссям і уявляти собі, що живе в кімнатці сестри, славної молоденької дівчини, яка надає всьому навколо, навіть найнезначнішим дрібницям, свою грацію ледве зформованої жінки.
Але пізно ввечері ще миліш йому було спертися на вікно своєї мансарди. Воно було вирізане в даху й утворювало вузенький балькончик, де Оґюстіна тримала гранатове деревце, посаджене в коробку з землею. Відколи ночі стали холодні, Фльоран забирав рослину на ніч у кімнату і ставив її в ногах біля ліжка. Він простоював якийсь час коло віконця, вбираючи повними грудьми свіже повітря, що долітало до нього від Сени, поверх будинків вулиці Ріволі. Внизу ледве можна було розглянути сірі плескаті дахи Нового Ринку. Вони були подібні до сонних озір, і млявий відблиск якого-небудь віконця грав сріблом, наче скалка на хвилі. Здалеку дахи м'ясного та пташиного павільйонів видавалися ще темніші; то була наче загусла темрява, що нависла аж до обрію. Фльоран милувався, поглядаючи на небо та на ринок, що вільно розкинувся серед покручених паризьких вулиць. Він йому трошки нагадував морський берег з мертвими олив'яними водами бухти, що тільки здригаються злегка під далеке гримотіння розбурханого океану. Фльоран поринав у мрії; щовечора мріяв
