ючи, що кажуть інші, він висиджував до півночі, і протягом чотирьох годин випивав свою одну склянку, поглядаючи по черзі на розмовників, наче він очима слухав. Коли Фльоран згодом запитав Ґавара за цю дивну особу, то виявилося, що той надавав Робінові великого значіння, він мав його за видатний розум, за одного з опозиціонерів, найгірш небезпечних урядові; а на чому він ґрунтував таку свою думку, балакучий торговець так і не міг пояснити. Робін жив на вулиці Сен-Дені. У нього в хаті ніхто не бував. Проте, Ґавар нахвалявся, наче колись раз туди заходив. Навосковані паркети в Робіновій хаті були повстелювані зеленими полотняними доріжками, на меблях були чохли, а алябастровий годинник був прикрашений колонками. Мадам Робін, яку він начебто побачив ззаду крізь одчинені двері, була дуже пристойна бабуся, з сивими буклями за англійською модою, але останнього Ґавар не брався затверджувати. Дивно було, чому це подружжя оселилось у такім шумливім торговельнім кварталі; чоловік абсолютно нічого не робив, проводив дні невідомо де, жив невідомо з чого, і щовечора з'являвся до винарні, немов зморений і дуже радий зробити мандрівку в царину високої політики.
— Читали тронну промову? — запитав Ґавар, взявши зі столу газету.
Робін знизав плечима. Але тут голосно грюкнули двері скляної перегородки, і увійшов горбань. Фльоран упізнав авкціоніста з павільйону морської риби. Тепер Льоґр був умитий, чистенько вдягнений, в широкім червонім кашне, що його один кінець висів на горбі, наче закинута пола венецького плаща.
— А, ось і Льоґр! — сказав Ґавар. — Він нам скаже свою думку за тронну промову.
Та Льоґр був лихий. Він мало не вирвав цвяха із стіни, вішаючи на нього свій капелюх і кашне, тоді поривчасто сів, стукнув кулаком по столі й шваркнув геть газету, кажучи:
— Щоб я ще читав їхню погану брехню!
Далі він вибухнув:
— Це ж нечувано, щоб хазяї так каверзували над
