почували себе просто, бо він раз прохопився, що бився на барикадах за часів Комуни сорок восьмого року. Він мало говорив, зірок із неба не хапав. Кожен відвідувач кабінетику, приходячи, мовчки потискав Лебіґрові руку над його пляшками та чарками. Часто-густо поруч з Лебіґром на червонім сап'яні лавки сиділа невисока бльондиночка, дівчина, найнята услуговувати за прилавком, крім хлопця у білім фартуху, що услуговував коло столів та в більярдній. Її звали Розою; вона була дуже тиха, дуже покірна. Ґавар, підморгуючи, казав Фльоранові, що своєму хазяїнові вона була навіть надто покірна. Проте, компанія революціонерів дозволяла Розі услуговувати собі, і вона заходила до кабінету і виходила звідтіля, посміхаючись своїм соромливим личком, під час найпалкіших політичних суперечок.
Того дня, коли Ґавар зазнайомив Фльорана зі своїми приятелями, вони, увійшовши до кабінету, побачили тільки одного чоловіка, років щось із п'ятдесят, спокійного та замисленого, в старім капелюсі та довгім пальті каштанового кольору. Спершися підборіддям на головку свого товстого ціпка й сидячи перед повною склянкою, він так нашорошував свою бороду, що здавалося, наче він зовсім німий і не має рота, бо вуст не було видко через густу бороду.
— Ну, Робіне, як ся маєте? — привітав його Ґавар.
Робін мовчки простяг йому свою руку, не відповідаючи, тільки очі йому стали ще лагідніші від непевної посмішки привітання. Потому він знов уперся підборіддям у головку слонової кости на ціпку й поглядав на незнайомого гостя поверх своєї склянки. Фльоран благав Ґавара не розповідати його пригод, щоб не було зайвих небезпечних балачок; тим йому сподобалось деяке недовір'я в обережнім поводженні цього бородатого добродія. Проте, він помилився. Робін ніколи не був розмовніший, ніж у цю хвилину. Він приходив завжди перший, тільки проб'є восьма година, сідав завжди в той самий кут, не пускаючи з рук палички, не скидаючи ні капелюха, ні пальта; ніхто ніколи не бачив Робіна з відкритою головою. Наслуха-
