кидали гроші, а праворуч така сама урна наїжувалася цілим віялом застромлених у неї чайних ложечок.
Звичайно сам господар Лебіґр поважно сидів за прилавком на м'якій лавці, обтягненій червоним сап'яном. Тут у нього на похваті стояли лікери, флякони з гранчастого кришталю, до половини встромлені в отвір консолю, а своєю круглою спиною він спирався у велике, на всю стіну, дзеркало, переділене впоперек двома скляними полицями, де стояли бокали та пляшки. На одній темніли овочеві наливки: вишнівки, слив'янки, персиківки; на другій, між симетрично розкладеними пачками бісквітів, різноманітні пляшки яснозеленого, ніжночервоного та ясножовтого кольору, здавалося, містили в собі якісь нечувані трунки, квіткові екстракти дивної прозорости. Ці яскраві пляшечки наче висіли в повітрі, наче палали на блискучому білому тлі дзеркала.
Щоб надати своїй винарні подібности до кав'ярні, Лебіґр поставив проти прилавку під стінкою два столики з лакованого чавуну, та чотири стільці. Люстра з п'ятьма газовими ріжками під матовими скляними абажурами спускалася зі стелі. Круглий золочений годинник висів ліворуч над турнікетом, вробленим у стіну. Там був іще маленький кабінетик, відділений від магазина скляною перегородкою; на склі витравлено було малюнок у дрібні ґраточки; вдень віконце, що виходило на вулицю Пірует, перепускало до кімнати неясне світло, а ввечері там горіла газова лямпа над двома помальованими під мармур столами. Ото тут збиралися щовечора, по обіді, політичні приятелі Ґавара. Вони розташовувалися наче в себе вдома й привчили господаря залишати їм вільне місце. Коли останній з цієї компанії зачиняв за собою двері скляної перегородки, вони почували себе в цілковитій безпеці й сміливо балакали за той час, коли нарешті «велика мітла все це повимітає». І ніхто з відвідувачів винарні не смів устромити носа до того кабінету.
Першого ж дня Ґавар зазнайомив Фльорана з особою Лебіґра. То був добрий чоловік, як казав Ґавар, і він приходив іноді до політиканів пити свою каву. З ним
