тиру й харчі у свого брата. Гавар додав, що коли з півторасот франків місячної платні віддавати хворому п'ятдесят, то цього буде аж надто досить, і стиха зауважив, що й ці гроші не доведеться довго давати, бо нещасний хворіє на сухоти і вже не довго протягне. Погодилися, що Фльоран побачиться з Верлаковою жінкою й умовиться з нею, щоб не зачепити самолюбства слабого. Така перспектива тішила Фльорана; він мирився з посадою інспектора, маючи змогу бути комусь корисним. Ціле життя своє він відчував потребу жертвувати собою для інших. Він тільки взяв з Ґавара слово чести, що це буде їхня таємниця, а що ліберальний балакун також побоювався Лізи, то він не прохопився й словом про їхню згоду, хоч це йому було нелегко.
Тоді в ковбасні запанувало щастя. Красуня Ліза була дуже ласкава до свого дівера; вона посилала його раніш лягати спати, щоб легше було вставати рано; вона йому сніданки гріла й не встидалася більше балакати з ним, стоячи на пішоході, бо тепер він мав шапку з позументами. Кеню дуже радий був із цієї родинної згоди. Він з особливим задоволенням сідав увечері за стіл між жінкою та братом. Тепер часто обід затягався до дев'ятої години, а тим часом Оґюстіна сиділа в магазині замість господині. Це було довге смакування, в перемішку з обговоренням подій свого кварталу. Бували розмови й на загальні теми, коли ковбасниця висловлювала свої старі думки в царині політики. Фльоран мусів сповіщати, як ішли справи з морською рибою. Він поволі втягався в це існування, і навіть почав розуміти насолоду реґулярного життя. Ясножовта їдальня була така затишна та тепла, як у всіх добрих буржуїв; вона пом'ягшувала його настрій, тільки він ставав на її поріг. Ніжне піклування красуні Лізи обгортало його наче теплим пухом, у який занурювалося його худе тіло. Година обіду надто давала відчути їхню велику взаємну приязнь і пошану.
Та Ґавар уважав, що хатнє коло Кеню-Ґраделів надто сонне. Він вибачав Лізі її симпатію до імператора, кажучи, що дарма праця — балакати з жінками за
