Перекупки почали розкладати свій товар. По всіх мармурових прилавках вода так і ринула з кутніх крантів. Це був шум зливи; вода сильною цівкою била вгору й розліталася дрібними бризками на всі боки. З країв спусковатих прилавків дзвінко падали великі краплі, наче дзюркотливий струмок. Цілі потоки стікали проходами, утворюючи біля водостоки маленькі озерця й розтікаючись далі дрібними струмочками на брук вулиці Рамбюто. В повітря знялася вогкість, дрібний водяний порох віяв Фльоранові в лице свіжим подихом, знайомим йому гірким та солоним морським вітром, тоді, як у рибі, що перекупки розкладали по прилавках, він знову зустрічав і рожевий перломутер, і криваві коралі, і молочаві перли, — усі переливи та яснозеленкуваті відтінки океану.
Цей перший ранок, що він провів на Новому Ринку, примусів його дуже вагатись. Він пожалував, що поступився Лізі. Коли другого дня сонливість, навіяна на нього напередодні жирною кухнею Кеню, розвіялась, бідолаха почав сам собі дорікати, що він боягуз, і мало не плакав від злости. Проте, він не насмілився взяти назад свого слова. Фльоран таки побоювався Лізи; все йому ввижалася незадоволена зморшка її вуст, німий докір на гарному обличчі. Він мав свою невістку за жінку надто серйозну й надто задоволену з себе, щоб вона могла терпіти суперечність.
На щастя, Ґавар подав утікачеві одну думку, що його потішила. Того ж таки вечора, після прохідки Фльорана з Верлаком по авкціону, балакун, з різними замовчуваннями та значним виразом, відвівши свого приятеля десь у кут, натякнув йому на становище «бідного хлопця». Потім, побалакавши про підлоту уряду, що силує своїх службовців надриватись на роботі й залишає їх умирати без допомоги, торговець нарешті висловився, що було б дуже милосердно, коли б Фльоран поступився частиною своєї платні для попереднього інспектора. Фльоран із радістю вхопився за таку думку. І, справді, це ж було цілком справедливо. Він уважав себе тільки за тимчасового заступника мосьє Верлака; йому не треба було витрачатись, бо мав неплатно ква-
