пелерин, ціла виставка білих фартухів, що обтягали круглі животи, великих бюстів, широких плечей. У високій зачісці, з локонами, зі своїм ніжним білим тілом, красуня-Нормандка виставляла свій мережевий бант поміж кудлатих голів у фулярових хустках, червоних носів прихильниць чарочки, нахабних широких ротів, подзьобаних віспою або зморшками облич, що нагадували потріскані горщики. Люїза також упізнала кузена мадам Кеню. Вона так здивувалась, побачивши його на базарі, аж почала перешіптуватися з сусідками.
Крики й гамір так посилилися, що Верлак припинив свої пояснення. На майданці чоловіки пропонували велику рибу, ревучи протягом, густими голосами, що, здавалося, виходили з велетенських рупорів. Надто один несамовито ревів: «Черепашки, черепашки!» таким хрипким уривчастим голосом, що аж дах на ринку дзвенів. Черепашок з мішків висипали в кошики й підгортали лопатою. Кошики з рибою раз-у-раз миготіли перед очима: скати, камбула, макрелі, морські угрі, сеньга — все це рахівники приносили й забирали серед чим далі гіршого гармидеру та тиску між рибасками, які так напирали на залізні поручні, аж ті тріщали. Горбатий авкціоніст увесь палав, розмахував худими руками, випинав щелепи. Нарешті він став на лаву і на все горло почав вигукувати низку цифр, з перекошеним ротом, розпатланим волоссям; з його висхлого горла виривався тільки незрозумілий свист. Угорі муніципальний збирач, низенький дідок, увесь заховавсь у комір із штучних смушок, вистромивши тільки носа з-під чорного оксамитового кашкета, а чорнобрива конторниця, складаючи таблиці, спокійно писала на своїй високій дерев'яній сідалці, злегка розчервонівшись від холоду, і навіть не кліпаючи своїми спокійними очима від того несамовитого вереску горбаня, що підіймався до неї знизу, уздовж її спідниці.
— Наш Льоґр чудовий, — посміхаючись, шепотів Верлак. — Це найкращий авкціоніст на ввесь базар… Він годен продати пару старих підошов за пару камбул!
Інспектор повернувся з Фльораном до павільйону. Переходячи вдруге попри авкціон річної риби, де тор-
