угрі падали на дно, мов цілий вузол гадюк, а деякі великі, як дитяча рука завтовшки, підіймали голови і самі услизали під воду гнучким рухом вужів, що ховаються між травою. І, лежачи на брудній лозі кошиків, риба, що зявала без води від самого ранку, поволі засинала під галас базару. Вона відкривала рота, втягала боки, наче ловила вогкість повітря. І це німе гикання, яке повторювалося що три секунди, подібне було до потворного позіхання.
Тим часом Верлак повів Фльорана назад до морської риби. Він походжав з Фльораном, розказуючи йому всі подробиці. З трьох унутрішніх боків павільйону навколо дев'яти контор тлумилася юрба, утворюючи коло кожної контори рухливе море голів; урядовці сиділи вище, над усіма цими головами, на високих табуретах, і складали списки.
— Ці урядовці у комісіонерів служать? — запитав Фльоран.
Тоді Верлак, обійшовши від пішоходу, повів новака в загородку однієї авкційної лавки. Він показав своєму заступникові різні відділи й зазнайомив з персоналом великої контори жовтого дерева, що смерділа рибою та була забризкана водою з рибних кошиків. На самій горі, в скляній будці, аґент муніципалітету записував цифри надбавок. Нижче від нього, на високих стільцях, спершися на вузенькі пюпітри, сиділи дві жінки, що вели таблиці продажу для комісіонерів. Лавка поділялася на дві частини; з кожного боку, на край довгого кам'яного столу перед конторою цінувальник ставив кошики, цінуючи партії риби та окремі великі штуки, а жінка з табличками сиділа над ним з пером у руці й вичікувала наслідків торгу. Нарешті інспектор показав Фльоранові по той бік загорожі, навпроти, в другій жовтій дерев'яній будці, касиршу, повну літню жінку, що розкладала стовпчиками су та п'ятифранківики в себе на конторці.
— Тут є два контролі, — пояснював Верлак, — один від міської, другий від поліційної префектури. Остання призначає комісіонерів і каже, що вона повинна стежити за ними. А міська адміністрація, зі свого боку,
