Просто в лице Фльоранові віяв свіжий подих, знайомий йому морський вітер, гіркий та солоний. Він нагадував висланцеві узбережжя Ґвіяни, погожі ранки переїзду до Америки. Фльоранові уявлялось, наче він стоїть на березі мілкої бухти під час одпливу, коли водорості парують на сонці, відкриті скелі рифів висихають, а дрібні камінці сильно дхнуть морем. Свіжа риба навколо нього пахла таким хорошим запахом, трошки їдким та дражливим, що він аж перебивав апетит.
Верлака бив кашель; сировість його пронизувала, і він щільніш заривався у своє кашне.
— Тепер, — сказав він, — ходімо до річної риби.
Там авкційна лава була оточена двома круглими басейнами, розгородженими чавунними ґратами. Мідяні кранти, мов лебежі шиї, вигиналися, пускаючи в басейни тоненькі цівки води. В одній переділці ворохобилися раки, у другій мерехтіли темні спини коропів і невловимі кільця угрів, що ввесь час скручувалися та розкручвались.
Верлак знову почав душитися від кашлю. Тут сировість була інакша — м'який запах річки, теплуватої води, що застоювалася на піску.
Того ранку довіз із Німеччини раків у коробках та кошиках був дуже великий; Голяндія та Англія також завалили базар своєю білою рибою. Біля басейнів розпаковували райнських коропів червоно-брунатного кольору, з лускою, подібною до позолоченої та бронзової емалі, великих щук, цих водяних розбишак, шаршавих, залізно-сірих, що виставляли свої зажерливі носи; линів, темних та препишних, що нагадували червону мідь із зеленими плямками іржі. І серед цих суворих фарб округлі кошики пічкурів та окунів, форелей і звичайних себеликів — риби для простого люду, наловленої фатками, — блищали синявою крицею, яка поволі зникала в прозорій ніжності черевця. А грубі барбуни, білі, як сніг, були ясною нотою в цім колосальнім натюрморті. Поволі, обережно висипали з мішків у басейни молодих коропів; рибки переверталися, лежали якусь хвилину непорушно на боці, а тоді пірнали, щезаючи у воді. Кошики з дрібними угрями перекидали разом;
