торбинки з темної шкіри. Круглі морські окуні зявали величезною пащею, наче їхня надто велика душа застрягла в горлі під час агонії. З усіх боків вабили до себе очі сірі або жовтаві камбули, пов'язані парами, риба-голка, тоненька, витягнена, мов обрізки цини. Оселедці, трошки вигнуті, лежали з кривавими зябрами, що червоніли на їхній гаптованій сріблом одежі. Ситі золоті рибки були пофарбовані де-не-де карміном; золотаві макрелі з зеленкувато-брунатними струмочками на спині блищали мінливим перломутром своїх боків, а рожеві барвени з білими животиками, повикладувані головами до середини кошика, з яскравими хвостами, здавалися нечуваними квітами, мережаними білою та ясночервоною фарбою. Були тут і так звані кам'яні барбуни, або червонобородки, з ніжним м'ясом, помальовані червоним сазани; кошики мерланів вилискували опалом; корюка лежала в чистеньких кошичках, гарних, наче кошички з суницями, і дхнула свіжими пахощами фіялки. А тим часом креветки, рожеві й сірі, купами лежали в козубеньках, вилискуючи тисячами ледве помітних ніжних відтінків, з малесенькими чорними бісеринами тисяч своїх очей, чорних мов аґат; лангусти з їхніми колюками, омари з чорним тигровим малюнком, ще живі, підіймалися на своїх поламаних клішнях із шарудінням та потріскуванням.
Фльоран неуважно слухав пояснення Верлака. Сніп соняшного проміння проходив крізь скляну стелю, запалював ці розкішні фарби, обмиті й пом'якшені хвилями, поцятковані невиразними тонами веселкових перлів: опал мерланів, перломутер макрелей, золото барбунів, блискуча вишивка оселедців, великі срібні бляхи сеньги. Здавалося, що якась морська царівна вивалила на землю всі свої клейноди, на одну купу, де сяяли нечувані добірні прикраси, цілі річки самоцвітів, золота та срібла, купи разків намиста, потворних браслетів, велетенських брошок, барбарських прикрас, невідомого призначення. На спині у скатів та акул блищали великі темні самоцвіти — фіялкові, зеленкуваті, на темнім сріблі, а тоненькі платівки риби-голки, хвости та пір'я корюки нагадували витончені вироби ювелірів.
