помічників. Ліза й Оґюстіна встали. Всі відсапувалися, наче дуже попереїдались. Оґюстіна взяла на руки сонну Поліну. Кеню любив сам замкнути ввечері кухню, тому він відпустив Оґюста з Леоном, кажучи, що сам принесе знадвору винесену на холод ковбасу. Учень забрався, червоний, як мак: він заховав за пазуху мало не метр кров'яної ковбаси, і вона, мабуть, йому дуже пекла тіло. Залишившися самі, подружжя Кеню та Фльоран мовчали. Ліза настоячки їла кусок дуже гарячої ковбаси; відкушувала її потрошки, розтуляючи гарні вуста, щоб не попектись; і чорний кінець ковбаси потроху зникав у цих рожевих устах.
— Дурна Нормандка, що зчинила сьогодні такий гармидер, — сказала вона, — чудова ковбаса сьогодні.
Чути було, що у фіртку постукали. Увійшов Ґавар. Він тепер щовечора засиджувався в Лебіґровій винарні до дванадцятої, а тепер зайшов за остаточною відповіддю щодо посади інспектора.
— Ви ж розумієте, — пояснював він, — Верлак не може більше чекати, він справді дуже слабий… Фльоранові слід наважитись. Я обіцявся, що дам відповідь завтра о першій.
— Та Фльоран згодний, — спокійно відповіла Ліза, відкусивши ще трохи гарячої ковбаси.
Фльоран, що не вставав зі стільця у якімсь чуднім знесиленні, даремно силкувався підвестись і заперечити її словам.
— Ні, ні, це вже скінчена справа, — казала далі ковбасниця. — Слухайте, Фльоране милий, досить уже ви терпіли. Те, що ви допіру розповідали, таке жахливе, що, слухаючи, тремтиш від страху. Час уже вам улаштуватись, як слід порядній людині. Ви з доброї сім'ї, здобули освіту; далебі, не личить вам волочитись, як бродязі… Вже у вашім віку не можна бути такою дитиною… Ну, накоїли дурниць, але вам їх забудуть, вам вибачать. Ви знову приєднаєтеся до своєї кляси суспільства, до кляси порядних людей, і взагалі будете жити, як усі живуть.
Фльоран слухав здивований, не вміючи заперечити.
