можна безпечно залишити його коло м'яса. Поліна плутано розповіла, що він облизував її пальчики й мив язиком личко по обіді, але й думки не мав кусатись.
Та Ліза повернулася до питання, чи можна три дні жити не ївши. Це ж неможливо!
— Ні, — сказала вона, — я тому не йму віри… А проте, ніколи нікому й не доводилось голодувати по три дні. Коли кажуть за когось, що він «з голоду вмирає», то, це так тільки говориться. Голодні все таки щось їдять, більш-менш… Зовсім не мають чим поживитися хіба тільки остаточно закинуті, пропащі люди…
Вона, мабуть, хотіла ще додати «злочинці», але втрималася, глянувши на Фльорана. Призирлива зморшка її вуст та ясний погляд просто казали, що тільки мерзотники могли голодувати в такий безпутній спосіб. Людина, що може три дні перебути не ївши, на її погляд, істота просто небезпечна, бо люди порядні ніколи не бувають у такім становищі.
Фльоран мало не вмлівав від задухи. Плита, куди Леон підкинув кам'яного вугілля, сопла навпроти нього, мов архірейський півчий, що задрімав на сонячку. В кухні дедалі ставало гарячіш. Оґюстові, що взявся доглядати каструлі з топленим салом, піт очі заливав, а Кеню рукавом витирав чоло, дожидаючи, доки кров загусне як слід. Усіх опанувала сита сонливість; у повітрі віяло переситом.
— Коли чоловік поховай товариша, запорпавши його в пісок, — поволі продовжував Фльоран перерване оповідання, — він пішов сам, не знаючи куди йти. Голяндська Ґвіяна, де він опинився, — це лісова країна, перерізана річками та болотами. Чоловік мандрував понад вісім день, не побачивши людської оселі. На кожнім кроці чигала на нього смерть. Часто, нестерпно страждаючи від голоду, він не насмілювався куштувати стиглих овочів, що висіли на деревах; він боявся цих ягід з їхнім металічним відблиском, бо їхні вузлуваті шишки могли таїти в собі отруту. Цілими днями він ішов під густим накриттям зелених вітів, не бачачи неба, в зеленкуватім присмерку, повнім жаху. Великі птахи перелітали над його головою, жахливо вдаряючи
