«Живая Душа», «Записки причетника» (що вважається за найкращий її твір в російській мові) та ин. повісти. Окрім орігінальних повістей, Марія Ол. почала займатись перекладами. В 1902 році Марія Ол. прислала до редакції «Кіев. Стар». своє українське оповідання «Чортище» писане ще в 60 роки і присвячене Шевченкові. Останнім її твором взагалі, здається, єсть маленьке оповідання, дрюковане позаторік в «Русской Мысли».
Решту своїх днів провела Марія Ол. в безвісти; вона вийшла в 70 роках у-друге заміж за д. Лобача і пробувала з ним у Ставропільській губернії. Обставини останніх років її життя зовсім невідомі.
Коли взяти на увагу час, коли появились «Народні Оповідання» і здобули широку славу, то в словах тих критиків, що рівняли вражіння од творів Марка Вовчка до вражіння од роману Бічер-Стоу, нема ніякого прибільшення. За для високого основного мотиву оповідань — теплої любови до меньшого брата-кріпака, задля правдивого змалювання його лихої долі, авторові прощались ріжні хиби, які зараз ясні кожному читачеві: сентіментально-піднесений тон, ненатуральність в змалюванні де-яких характерів і пригод, нахил до ідеалізації своїх героїв. Громадянський характер оповідань був положений на першому плані, і тому то в признанні великої ваги оповідань зійшлись Куліш і Добролюбов. Куліш ставив Марка Вовчка нарівні з Шевченком і Квіткою, зве її народним речником: «Не Марка Вовчка становлю я поруч із цими великими духами — сам по собі він іще не виявивсь — а велике його діло, яко речника народнього, котрий говорить не від себе. Не свої мислі він обявля нам, як Квітка; не своєю душею за народ боліє, як Тарас: писатель тут одступивсь геть, назад свого писання; а в писанні його сам народ, лицем до лиця, промовляє до нас словом своїм також, як у вищі свої години промовляв піснею»[1]). Од теплоти мови Марка Вовчка, говорить
- ↑ Передмова Куліша до першого видання оповідань М. В., писана 1857 року. Цітуємо по виданню «Народн. Опов.» 1902 р.
