тыхъ чудныхъ горахъ, потокахъ, дубровахъ! Щастє — ты моє! Ты о̂ддало ся менѣ, якъ любка свому милому, — ты о̂дкрыло менѣ своє лице, подало менѣ свою руку, я держу тебе сильно, сильно! я по̂знаю тебе, — чую о̂ддыхъ тво̂й глубоко въ сердци, чую якъ тепло розгрѣває мою кровь и она звенячи мовь срѣбло бѣжитъ ясными стругами по моихъ жилахъ! Щастє, — ходи въ мои обнятя, о̂ддай ся менѣ зовсѣмъ, на вѣки! Я сильный, молодый, хорошій, я хочу жити, любити, хочу роскоши, супокою, запаху, утѣхи! Ходи до мене, — я тво̂й на вѣки!
Якій легкій, якій свобо̂дный Германъ! Якимъ солодкимъ, чаро̂внымъ а сильнымъ голосомъ прокликавъ о̂нъ свою сю пѣсню, се заклятє! Гаѣ, дубровы, рѣки и горы, и небо сине и цвѣты пахучи̂, — всё, цѣла природа звенитъ, гомонитъ о̂дголосомъ єго пѣсни! Ко̂лько солодощѣвъ ллє ся зъ кождого слова, зъ кождого тону. Якъ роско̂шно дыхає ся тутка, — нѣ, роско̂шь филями ллє ся въ єго грудь, розширює єѣ до безмѣру… О̂нъ простеръ руки широко-широко надъ околицею. О̂нъ улетѣвъ надъ нею, мовь огромный орелъ, а на стрѣчу єму зъ всеи природы гомонитъ:
— Щастє, я тво̂й, — я сильный, молодый, хорошій, — я хочу жити, любити, хочу роскоши, утѣхи!
— Щастє, ходи въ мои обнятя! Щастє, о̂ддай ся, о̂ддай ся менѣ!
Безмѣрну, велитну силу чує въ собѣ Германъ! О̂нъ обнявъ раменами цѣлу околицю о̂дъ краю до краю. Грудьми прилягъ до єи роско̂шнои груди и лишь дивує ся, якъ о̂нъ впередъ не знавъ сего. О̂нъ пяный зъ роскоши притискає любку до груди, пеститъ єѣ, наливає ся єи тепломъ, єи силою, любує ся
