— А такъ, — я прошу.
Германъ заглянувъ до головного журналю и до робо̂тницкого катальогу.
— До осени, — десь такъ… тыждень по Покровѣ.
— Якъ, якъ? спытавъ Матѣй, — тыждень, кажете, по Покровѣ?
— А такъ, — Покровы було въ суботу, — ось туй записано, — а о̂нъ ще другу суботу выплату взявъ за цѣлый кварталъ, 75 ринскихъ.
— Выплату взявъ? скрикнувъ Матѣй, але сейчасъ успокоивъ ся и тихѣйше сказавъ: Гмъ, тыждень по Покровѣ! А я єго на самои Покровы послѣдный разъ видѣвъ.
— Де?
— Въ трахтирни, у Кирницкого, якъ ся напивавъ зъ однымъ чоловѣкомъ.
— Зъ кимъ?
— Я вже и забувъ… Але що то значитъ, — пропало! Мене тогды були троха потовкли пяни̂ ро̂пники, и я двѣ недѣлѣ пролежавъ безъ памяти, — о̂дтакъ чую, вже Ивана нема, — по̂шовъ десь, кажутъ, свѣтами.
— Ну, але щожь зъ того всего, — до чого ты мене пытавъ?
— Та такъ, — але я гадавъ…
— Що, що?
— Та нѣчо, нѣчо! Що́ я, дурный хлопъ, можу гадати? Перепрашаю пана!
Матѣй сказавши се, скуливъ ся, згорбивъ ся и о̂до̂йшовъ къ порогови, а цѣле єго лице выражало оденъ великій жаль, одно велике розчарованє. Гер-
