Бачилось, що въ него нема и на то̂лько силы — кроку зробити. Змѣненымъ голосомъ о̂нъ промимривъ:
— Warrum kann er… auch soj… nicht?…
Германъ напруго озирнувъ ся, зачувши той здавленый, урываный голосъ. Що стало ся зъ Мошкомъ? Що значитъ тота єго смертельна блѣдо̂сть, тота дрожь, тото помѣшанє? Германъ сидѣвъ якъ врытый и чудувавъ ся.
— Ja, aber was ist dir? Bist du krank?
— O ja… ja… ja… hab mich erkäl…tet, — пролепотѣвъ вѣрникъ забуваючи o нынѣшно̂й спецѣ.
— Erkältet? замѣтивъ зъ проволока Германъ, — no, no, geh und schlaf dich aus!
— Abe… be… ber bitte, — ich ka… ka… kann noch… vielleicht… wozu - bra… brauch ich gehen?…
— Ich sag' dir, du sollst gehen! скрикнувъ гнѣвно Германъ, котрому ставало чимъ разъ прикрѣйше и моторошнѣйше слухати того гробового, тремтячого голосу. Вѣрникъ тревожно обзираючись выйшовъ. Матѣй пильно слухавъ цѣлои розмовы, пильно дививъ ся на кождый рухъ, на кождый поступъ вѣрника. Лице єго ставало чимъ разъ сумнѣйше, чимъ разъ бо̂льше понуре.
— Ну що маєшь пытати? Говори! сказавъ Германъ по єго о̂дходѣ.
Матѣй по̂до̂йшовъ ближше и сказавъ притишенымъ голосомъ;
— Кобы но панъ подивили ся до своєи книжки, якъ тамъ записано, до якого часу робивъ Иванъ По̂вторакъ у пана?
— А на щожь тобѣ того? спытавъ зачудуваный Германъ.
