Выговоривши твердымъ и рѣзкимъ словомъ си̂ слова, Матѣй озирнувъ ся на вѣрника. На вѣрнику лиця не було, — стоявъ блѣдый, якъ крейда, — колѣна замѣтно делькотали по̂дъ нимъ, — здавало ся, що туй-туй упаде.
— А ты по чо̂мъ то знаєшь? пытавъ далѣ Германъ, поволи и досыть супоко̂йно.
— Я по̂знавъ небо̂жчика по перстени, що бувъ у него на пальци.
— То ты знаєшь напевно, що то той Иванъ, можешь присягнути на то?
— Можу сто разъ не разъ.
Германъ задумавъ ся. Матѣєва твердо̂сть почала єго мѣшати. Прийде ся тягатись на судахъ, — подумавъ о̂нъ собѣ. Якимъ способомъ чоловѣкъ въ яму упавъ? Певно неосторожно̂сть! Лихо, — треба кару платити, — клопо̂тъ! Роздумуючи се Германъ дививъ ся на Матѣя и замѣтивъ на лици єго щось таке, немовь старый ро̂пникъ не досказавъ всего.
— Що? може маєшь єще що сказати? спытавъ Германъ, зачудованый таємничимъ выразомъ Матѣєвого лиця.
— Та я… почавъ непевнымъ голосомъ Матѣй, — я… бы пану сказавъ ще пару сло̂въ… нѣ, я хотѣвъ бы дещо роспытати, але…
— Пытай, — що тамъ такого, — чому не говоришь?…
Матѣй не о̂дповѣдавъ, то̂лько дививъ ся на вѣрника. Германъ порозумѣвъ, що Матѣй хоче зъ нимъ говорити въ чотыри очи.
— Geh nur а Bissei weg, — сказавъ о̂нъ до Мошка, не дивлячись на него. Мошко затрясъ ся.
