ся була по̂дъ ними линва урвала, — то не зъѣздила комисія? Гетъ выпытували всѣхъ, якъ то могло бути, чому линва могла урвати ся, — ну, и не посадили жида до криминалу?
— Ба-а-а! о̂дповѣвъ ро̂пникъ зъ кута, — то було що инше, а се що инше. Ченьже Матѣй самъ на свои очи не видѣвъ, хто небо̂жчика пхнувъ въ яму. Бо якъ бы бубъ видѣвъ, то чому не сказавъ давно? А теперь хотьбы гадавъ-перегадавъ, то що зъ того выйде? На судѣ того доказати не здужає и зъ цѣлои хмары буде пшикъ замѣсть дожджу!
А Матѣй тымчасомъ стоявъ въ свѣтлици близько порога и розглядавъ ся довкола, немовь хотячи доконати ся, чи все ще на своѣмъ мѣсци. Вѣрникъ не знавъ, по що Германъ казавъ насампередъ закликати Матѣя и о чо̂мъ хоче зъ нимъ бесѣдувати.
— Ist schon gekimmen, Herr Principal, ist schon gekimmen der alte Matij.
— Gut, gut, — о̂дворкнувъ Германъ, ко̂нчачи рахунки, по чо̂мъ обернувъ ся до Матѣя.
— То ты бувъ въ ямѣ нынѣ, якъ тоти̂ кости найдено? спытавъ Германъ, о̂дъ разу приступуючи до рѣчи.
— Я, — о̂дповѣвъ коротко Матѣй, немовь о̂дъ давна вже надѣявъ ся такого пытаня.
— Я чувъ… що ты тамъ… того… говоривъ другимъ, що нѣбы… нѣбы знаєшь, хто то бувъ такій?
Голосъ Германа бувъ якійсь непевный, — о̂нъ чувъ, що въ єго внутрѣ щось буритъ ся.
— А знаю. То бувъ робо̂тникъ Иванъ По̂вторакъ, що два роки тому десь подѣвъ ся, лишивши жѣнку зъ дитиною.
