— Ja, kimmen Sie nur, kimmen Sie nur, — кричавъ вѣрникъ и не перестававъ розмахувати цѣлымъ тѣломъ на всѣ стороны.
Германъ поступивъ пару кроко̂въ къ нему и силувавъ ся угадати, що такъ зрушило вѣрника, звычайно чоловѣка тихого и пово̂льного.
— Ja kimmen Sie nur, kimmen Sie nur! кричавъ о̂нъ. Im Schacht Nro 27 hat man a Matki gefunden, — a soj a Matki, — Grott gerechter!
При то̂мъ вѣрникъ бравъ ся долонею за голову, махавъ руками, немовь показуючи тягаръ найденои матки*), и робивъ ро̂жни̂, на видъ безумни̂ та дивоглядни̂ рухи.
— Ахъ! вырвало ся мимово̂льно зъ устъ Германа. Такъ ось чого бѣгъ за нимъ вѣрникъ, — ось що такъ розрадовало єго! Германъ, хоть о̂ддавна привыкъ слухати подо̂бныхъ вѣстей, ставъ тымъ разомъ, якъ врытый. О̂нъ думавъ, що щастя зовсѣмъ уже о̂двертає ся о̂дъ него, а оно нѣ. Щастє все ще служитъ єму, — о̂нъ сильный по давному, — о̂нъ нѣчого не боитъ ся, нѣчимъ не потребує журитись! Що єму теперь пусте балаканє глупыхъ ро̂пнико̂въ, що псоты сына, що грыжа зъ жѣнкою! Щастє служитъ єму, а они всѣ мизерни̂ хробаки супротивъ него, они малибъ мати таку силу, щобъ затроити єму житє? Нѣ, нѣколи! Не то житє, — и однои хвилѣ о̂нъ не дасть собѣ замутити всѣми тыми мизеріями! Се нове, несподѣване щастє жбухнуло, мовь филя воды, въ душу Германа. Єго гордо̂сть, то̂лько разо̂въ
