бѣнь и задеревѣвъ на мѣсци. Зъ темнои пропасти выринала-выходила въ гору на свѣтло страшна, почорнѣла трупяча голова. Германъ стоявъ мовь мертвый и не мо̂гъ о̂дорвати очей о̂дъ того виду и въ тревозѣ своѣй бачивъ выразно нелюдскій злобный усмѣхъ на тыхъ щербатыхъ щокахъ, у тыхъ огромныхъ, глиняныхъ очехъ. О̂нъ стоявъ, дививъ ся и дрожавъ мовь у лихорадцѣ, — дрожавъ зъ забобонного переляку и обридженя.
И ро̂пники при корбѣ, побачивши такій дивный и страшный грузъ, скрикнули въ оденъ голосъ и трохи зовсѣмъ не выпустили корбы зъ рукъ. Подо̂бни̂ случаѣ, хоть давнѣйшими часами зовсѣмъ не рѣдки̂ въ Бориславскихъ ямахъ, — теперь стали далеко рѣдши̂, а особливо имъ, молодымъ єще ро̂пникамъ, не лучало ся бачити нѣчо подо̂бного. Але ось зъ долины шарпнено сильно за зво̂нокъ и се продрухало ихъ зъ переполоху. Швидко они по̂дтягли кибель въ гору и высыпали кости на землю. Дивно застукали ти̂ кости, — голова покотила ся долѣ горбкомъ и опинила ся ажь коло самыхъ но̂гъ Германа.
— Чортъ тебе! — крикнувъ Германъ, о̂дскакуючи на бо̂къ, — якъ сыплешь?…
Але о̂нъ не мо̂гъ бо̂льше нѣчо сказати, — тревога здавлювала єму горло. Зновъ зво̂нокъ зъ долу. Ро̂пники шепчутъ: »Господи, Господи!« и забираютъ ся швидко опускати кибель въ долину. Германъ, мовь опареный, утѣкає о̂дъ ямы. О̂нъ чує холодъ въ тѣлѣ, чує дрожь, немо̂чь, а въ єго головѣ крутитъ ся, мовь фуркотяче веретено, одна то̂лько фраза: »Gott’s Fluch über mir! Gott’s Fluch über mir!«,.. О̂нъ и самъ не знає, якъ и про що склала ся тота фраза въ єго головѣ, и повторює єи безъ мысли, безъ застановы,
