гору кибель зъ воскомъ. То̂лько третій при млинку крутивъ разъ-въ-разъ корбою, хитаючи ся въ боки, мовь и самъ ставъ машиною. А коло входу сидѣвъ малый, заталапаный хлопчина — липярь, котрый звычайно выбиравъ зъ помѣжь глины дро̂бни̂ грудки земного воску. Теперь не маючи роботы, о̂нъ дрѣмавъ, оперши ся плечима о стѣну; єго худи̂, брудни̂ руки висѣли безвладно долѣ боками, а долонѣ лежали въ глинѣ.
Зво̂нка не чути, — робо̂тники балакаютъ.
— Слухай, чого такъ нынѣ нашого пана хлопець летѣвъ задыханый до о̂тца? Такъ мовбы хто гнавъ за нимъ!…
— А що, — певно грошей потребує! Ей, то тобѣ брате урвитель, най Богъ сохранитъ. Я видѣвъ неразъ въ Дрогобичи, якъ ся тото надъ людьми збиткує, Господи! А гро̂шми то такъ розмѣтує, — де що видитъ, заразъ бѣжитъ, купує, поламає, попсує тай зновъ бѣжитъ далѣ, зновъ купує!
— Добре єму дурѣти, коли є за що. Розмѣтує людскою працею, — розвергло бы єму кости!
— А знаєте, — докинувъ той, що при млинку, — я якъ ся дивлю на него, то все си гадаю, що о̂нъ не згине своєю смертею. Протренькає о̂тцеви̂ тысячѣ тай по̂де людей розбивати.
— Ой певно, що не що єго чекає, а шибениця! То лишень єму ся въ тоти̂ жабячи̂ очи подивити, то ажь чоловѣка морозомъ перейме!
— То Богъ старого Гершка покаравъ за людску кривду! Добре то якійсь казавъ: людска кривда и на трето̂мъ поколѣню о̂домститъ ся!
— Бійте плѣшки, бійте плѣшки! крикнувъ зъ просоня здрѣманый липярь и прокинувъ ся. Германо̂въ
