вода залє закопы, контрактъ пропаде, — все, що о̂нъ черезъ то̂льки̂ лѣта зъ такою мукою, грыжею, працею и горячкою назбиравъ и нагромадивъ до купы, — все пропаде, розслизне ся, розвѣє ся мовь порохъ на вѣтрѣ, — бо щастє о̂двернуло ся о̂дъ него! Такъ, оно о̂двернуло ся, — о̂нъ о то̂мъ сильно переконаный. О̂нъ знає зъ досвѣду, що поки чоловѣкови щастє сприяє, поти тѣло єго сильне, мовь желѣзо, — нервы тверди мовь сталь, — думка ясна и певна себе, — поти цѣлый чоловѣкъ подо̂бный до блискучои, острои стрѣлы, выпущенои зъ лука и зъ свистомъ летячои просто до цѣли. Германъ бувъ колись — недавно єще — такою стрѣлою! Але нынѣ о̂нъ не той! Нынѣ о̂нъ дразливый, зломаный, — нынѣ грыжа ѣсть єго серце, травитъ єго силу, мѣшає єго думку, — нынѣ щастє покинуло єго, о̂двернуло ся о̂дъ него!«
Такъ невесели̂ думки шибали по головѣ Германа. О̂нъ и не счувъ ся, коли ставъ передъ першимъ своимъ закопомъ. Кошара зъ дощокъ и рѣзаныхъ стовпко̂въ розсѣлась надъ ямою, мовь сѣре циганьске шатро, — въ серединѣ було брудно и душно, хоть кошара не запирала ся нѣколи; всякого, хто зъ надвору входивъ до неи, сумеркъ хапавъ за очи; ажь по довшо̂мъ часѣ можь було до него привыкнути и розглянути добре все, що въ серединѣ находило ся. Германъ во̂йшовъ.
Ро̂пники ино що пополудновали и брали ся до роботы. Ихъ було чотыри, — сами̂ молоди̂ парубки. Оденъ давно вже стоявъ при млинку и млинковавъ свѣжій воздухъ до ямы. Поки се не зробитъ ся, — не можь лѣзти въ глу́бѣнь. Два други̂ приладжували третого, котрый мавъ спускати ся въ долину. Они
