що »по̂дъучували« єго Готлиба приватно, дома, — славъ вино та цукры оо. Василіянамъ, по̂дъ котрыхъ зарядомъ була школа, — и Готлибъ поволи, зъ тяжкою бѣдою ишовъ зъ клясы до клясы.
Та не довгожь тягло ся образованє Готлиба. Ско̂нчивши четверту нормальну о̂нъ на о̂дрѣзъ объявивъ о̂тцю, що далѣ »мучити ся въ то̂й проклято̂й школѣ« не думає. Отець зъ першу зачудувавъ ся, далѣ розлютивъ ся и почавъ грозити, а видячи, що все то не помагає, приставъ на жаданє сына и давъ єго до склепу на науку торговои практики. Тамъ пробувавъ Готлибъ и доси. Сцена зъ сыномъ по ско̂нченю нормалокъ першій разъ отворила очи батькови, розгорячкованому грошевыми спекуляціями. О̂нъ побачивъ, що єго сынъ попри всѣмъ лѣнивствѣ, попри всѣй оспалости, близько̂й до идіотизму, умѣє бути такимъ упертымъ, такимъ завзятымъ, що єму ажь страшно стало. Довги̂ часы стояла Германови передъ очима маленька, груба буцмата фигурка єго сына зъ низкимъ чоломъ, четинистымъ въ гору стирчачимъ волосємъ зъ грубыми посинѣлыми зо̂ злости губами, зъ маленькими, сѣрыми очима, въ котрыхъ палала така тупа завзято̂сть, така злоба и люто̂сть, якои о̂нъ доси нѣколи не бачивъ у дитины. Зъ затиснеными кулаками и зъ страшнымъ крикомъ Готлибъ кидавъ ся на него, самъ не знаючи чого. Нападъ лютости не богато ро̂жнивъ ся у него о̂дъ нападу епилепсіи.
Але спекуляційна горячка Германа тогды ще зовсѣмъ була не устала. Готлибъ успокоивъ ся, поставивши на своѣмъ, хоть зъ лиця єго, — се Германъ ажь теперь побачивъ, — нѣколи не сходила понура уперто̂сть идіота, котра зновъ часомъ напруго переходила въ безмысну, идіотичну весело̂сть. Друге,
