меркахъ зачепивъ ло̂ктемъ якусь людину и мало не струтивъ єи до глубокого рова край дороги.
— A riech'an daanen tat'n aran! крикнувъ на него зво̂нкій, дѣвчачій голосъ, и при то̂мъ двѣ мягки̂ руки обхватили єго руку такъ нагло, що о̂нъ задрожавъ цѣлымъ тѣломъ и мало що самъ не стративъ ро̂вноваги.
— Nü, wus is? запытавъ о̂нъ, обертаючи ся въ той бо̂къ, де грозило небезпеченьство. Помимо неласкавыхъ сло̂въ, якими привитала єго незнаєма людина, въ голосѣ єго не було нѣ гнѣву нѣ прикрои жорстокости. Дотыкъ мягкихъ рукъ зробивъ на него якесь дивне враженє; о̂нъ самъ не знавъ, що оно таке, и почавъ кро̂зь сумерки приглядати ся незнаємо̂й особѣ.
Се була жидо̂вска дѣвчина, лѣтъ може коло двайцяти, повнолиця, чорноока, хоть и не зовсѣмъ хороша собою. Подо̂бныхъ лиць бачивъ Германъ день-денно цѣли̂ десятки на улицяхъ, але тогди, вечѣрною добою, по̂дъ вліянємъ мягкого дотыку єи рукъ, бачилось єму, що те лице якесь принаднѣйше о̂дъ другихъ, очи живѣйши̂, голосъ приємнѣйшій; однымъ словомъ — о̂нъ ставъ немовь причарованый, и зъ глупою миною дививъ ся на незнаєму дѣвчину. Ще и теперь, пригадавши собѣ тоту стрѣчу и цѣлу сцену на улици, Германъ сплюнувъ зъ досады.
— Отъ не мало мене де лихо здыбати, та догонило на гладко̂й дорозѣ! проворкотѣвъ о̂нъ, морщачи чоло. Дурень зъ мене бувъ тай годѣ!
Але тогди, при першо̂й стрѣчи зъ Рифкою, Германъ дуже а дуже далекій бувъ о̂дъ подо̂бныхъ неделикатныхъ думокъ и выклико̂въ. Впрочѣмъ на хвилю о̂нъ не мо̂гъ прийти нѣ до якихъ загаломъ думокъ,
