тивъ теперѣшного, але у Германа не було майже нѣякихъ грошей. О̂нъ задумавъ ся важко. Якъ на терминъ не поставитъ всего, пропаде кавція, а ту и надѣѣ нема на яку небудь помо̂чь.
Вже вечерѣло. Забирало ся на слотаву, погану но̂чь. Германъ ишовъ, не думаючи нѣ о чо̂мъ, кро̂мъ свого »гешефту,« не обзираючись нѣ на пору нѣ на погоду. Въ руцѣ нѣсъ невеличкій пакунокъ. Думки єго, мовь потревожени̂ воробцѣ въ самотрѣску, шибались въ ро̂зни̂ стороны, шукаючи выходу. Холодный по̂тъ выступавъ на лице, коли наверталась єму думка, що »прийде ся на все махнути рукою, тай«… Махнути рукою на те, на чо̂мъ о̂нъ довги̂ лѣта будувавъ всю надѣю своєи будучности! Нѣ, сего не буде! О̂нъ муситъ найти ще спосо̂бъ, муситъ щось придумати! Поволи стемнѣло ся, — холодный дощь почавъ кропити въ лице Германа. Дро̂бни̂, гризки̂, студени̂ краплѣ упали такъ несподѣвано на єго розгорячене лице, що о̂нъ въ одно̂й хвили зупинивъ ся и оглянувъ ся довкола, немовь пробужденый зо̂ сну, пригадуючи собѣ, де се о̂нъ и що зъ нимъ робитъ ся. Ажь теперь о̂нъ нагадавъ собѣ, що єго выгнано зъ хаты, що треба шукати де небудь но̂члѣгу.
— Треба ити до шинку спати, — подумавъ о̂нъ собѣ и оглянувъ ся довкола, на яко̂мъ то о̂нъ передмѣстю.
— Та се Ланъ! проворкотѣвъ о̂нъ самъ до себе. А я ту коли зайшовъ ажь изъ Зварицкого передмѣстя? Тьфу!
И о̂нъ обернувъ ся якъ сто̂й, щобъ вернути на Зварицке и по̂ти тамъ на но̂чь до знакомого шинку, въ котро̂мъ звычайно збирали ся либаки. Обертаючись живо на краю улицѣ, о̂нъ въ су-