другими либаками ишовъ стежкою поперекъ по̂ль до Борислава. Они ишли черезъ Тептюжь, лишаючи Губичѣ зъ боку. Сонце сходило надъ Дрогобичемъ и облило кровавымъ свѣтломъ ратушь, костелъ и церковь святои Тройцѣ. Сюда ближше вила ся блискотячи мовь золота змія, Тысьмениця, и шваркотѣла въ о̂ддали по камѣню. Дубы въ Тептюжи ино-що зачинали розвивати ся, — за те сподомъ лѣщина шевелѣла вже своимъ широкимъ, темнозеленымъ листємъ. Они идутъ швидко, не розмовляютъ, квачь у кождого черезъ плече, — хто молитву, а хто и такъ собѣ дещо спѣває. У кождого при боцѣ торба зъ хлѣбомъ и цибулею, — се єго цѣлоденна пожива. Ось они минули Теплюжь, — передъ ними поле зелене, свѣже, — далѣ лука, замаєна цвѣтами, — зновъ горбокъ, черезъ котрый гадиною звиває ся стежка, — и ось бориславска ко̂тлина. Не доходячи самого села они розо̂йшли ся по лукахъ, по мочарахъ, — кождый вышукавъ собѣ мѣсце, и стали до роботы.
Бориславска ко̂тлина выглядала тогди ще зовсѣмъ не такъ, якъ теперь. Бѣдне, по̂дго̂рске, звычайне село розстелювало ся невеличкими купками будынко̂въ по по̂дно̂жю Дѣла понадъ потокомъ. На приго̂ркахъ о̂дъ Банѣ и Тустановичь були поля господарски̂, а нижше луки и мочары. Але при всѣмъ то̂мъ земля була якась не така, якъ звычайно. Якійсь дивный сопухъ выходивъ зъ неи, особливо теплыми вечерами. Весною, коли ростаяли снѣги и змякла глина, чути було выразно яки̂сь рухи зъ земли, щось немовь тихій о̂ддыхъ, немовь пульсованє горячои крови въ глубокихъ, невидимыхъ жилахъ. Помѣжь народъ ходили слухи, що на то̂мъ мѣсци, де стоитъ Бориславъ, були давными часами велики̂ братобо̂йчи̂ во̂йны, що ту похо-
